Просто сказати дякую

 Ця книжка читалася важко й зі скрипом - вона ставила непрості завдання й підштовхувала до подекуди важких рішень. І я пишу це не тому, що вирішила розпочати писати читацькі нотатки або потребую поділитись враженнями. Ні, ця книжка була частиною найбільшої приємної несподіванки цього літа, літа, сповненого роздутих і набряклих потреб та бажань, далеко не завжди обґрунтованих. Саме таких, що заважають усміхатися бджілкам на осонні, з трепетом вдихати аромат свіжих полуниць, радіти щиро й самозабутньо. Трапляється, що забуваєш, що лише будучи вдячним за те, що маєш, зможеш отримати більше. Бо оте "більше" вміє майстерно затуляти собою всі ті "подарунки сьогодення", якими можна тішитись і в яких черпати своє невичерпне щастя. Ця книжка - роман. Я б назвала її навіть релігійним романом, якби це не звучало настільки... дивно. Тема віри завжди була для мене вкрай особистою, і читаючи цю книжку мене не полишало відчуття, що читаю дуже особисті щоденникові нотатки. І тим не менше, книжка таки призначена для читача - вона не вчить, вона нагадує нам подякувати за всі ті моменти, що їх вважаємо благословенням. І була б вона легка й безтурботна, якби не нагадувала дякувати й за ті моменти, які вважаємо карою, трагедією чи горем, якби не вказувала на довіру, як неодмінну ознаку справжньої і щирої віри. Питання довіри складне для багатьох - ми так звикли розраховувати лише на себе, і також самих себе звинувачувати, що забуваємо про вищу турботу того, хто здатен бачити всю картину. В якийсь момент свого життя авторка починає складати список "тисячі подарунків", які вона отримує від життя - і цей процес змінює все її життя, примушує усвідомити, наскільки вона щаслива, зупинитись і шукати радість, а не причину поскаржитись. Одним словом, я почала думати про свій список тисячі подарунків. Не знаю, чи наважуся, проте відчуваю, ніби натрапила на життєдайне джерело, знемагаючи від спраги. Неймовірно вдячна сестричці Оленці за такий подарунок!