вівторок, 30 грудня 2014 р.

Витинанки


Нарешті я взялась за зимові прикраси! Ви не повірите - ніколи досі не робила витинанок! Ось таке вийшло.. Дітки процес проігнорували, зате із задоволенням взялись за сніжинок-балеринок (світлин ще не зробила). На черзі олені, прикраси з клаптиків тканини і в'язана з гілочок ялинка! ну і звісно, печений будиночок! 

середа, 24 грудня 2014 р.

Настрій із френзлями


Пітьма чорного тертого бісеру мене надихає. Він ніби нічого не відображає, лиш затягує в себе погляд, наче чорна діра... Давно хотіла отакі чорні-чоренні кульчики з ажурними металевими намистинками по центру, і навіть зробила була такі, використавши дуже грубий і дуже кривий чорний тертий бісер - иншого не знайшла. Кульчики не носились - були важкі і грубуваті, тож я їх розпустила, і щойно натрапила на відповідні матеріяли - сплела нові, додавши до початкової ідеї довгі френзлі з бронзовими вкрапленнями. результат мені сподобався, навіть встигла вже вигуляти! 

Сподіваюсь, та схемка з трикутничками мене вже нарешті відпустить - вже чотири пари кульчиків за нею сплела - і щойно тримаючи в руках новеньку готову пару, думаю: "Ану ж, ще в таких кольорах спробую!"

вівторок, 2 грудня 2014 р.

Вічна пам'ять

Десять днів тому не стало людини, яка завжди була у моєму житті – мого дідуся. Лише з цією втратою я зрозуміла, скільки всього не спитала, не дізналась, не навчилась. Мені видається, що люди, які працювали з дідом Льонею (так я звикла називати його з дитинства), знали і розуміли його набагато краще, ніж його родина. І мені не подобається це усвідомлення. Як зробити так, щоб близькість не перешкоджала сприйняттю? Як бути простими й зрозумілими для своїх найдорожчих? Ці запитання прийшли до мене разом з усвідомленням смерти дідуся, який завжди був у моєму житті, але якого я насправді так мало знала. Також прийшло усвідомлення неповторности усього минулого досвіду – хай то були запеклі суперечки чи погідні бесіди. А ще я подумала, що справжня розлука часто приходить без прощання...