Десять днів тому не стало людини, яка завжди була у моєму житті – мого
дідуся. Лише з цією втратою я зрозуміла, скільки всього не спитала, не
дізналась, не навчилась. Мені видається, що люди, які працювали з дідом Льонею
(так я звикла називати його з дитинства), знали і розуміли його набагато краще,
ніж його родина. І мені не подобається це усвідомлення. Як зробити так, щоб
близькість не перешкоджала сприйняттю? Як бути простими й зрозумілими для своїх
найдорожчих? Ці запитання прийшли до мене разом з усвідомленням смерти дідуся,
який завжди був у моєму житті, але якого я насправді так мало знала. Також
прийшло усвідомлення неповторности усього минулого досвіду – хай то були
запеклі суперечки чи погідні бесіди. А ще я подумала, що справжня розлука часто приходить без прощання...
Немає коментарів:
Дописати коментар