Страшно таке писати - відчуття, ніби мене зараз закидають гнилими помідорами і тухлими яйцями. Мандри в сучасному урбаністичному суспільстві стали чимось на зразок глобальної релігії, що всіх обʼєднує... Тим не менше, я не навчилась мандрувати так, щоб це полюбити... В юності я трохи поїздила-політала волею обставин і чужих рішень. Це все дало мені досвід, який можна використати як арґумент. Досвід, як то кажуть, не пропʼєш... Проте майже всі мої мандрівки були сповнені емоційної порожнечі - ніби перегляд відео на ютубі. Я також багато їздила в дитинстві - мої батьки затяті мандрівники - і добре памʼятаю блювання в транспорті мало не щоразу (мене досі захитує у всьому, крім трамваю), харчові отруєння, сверблячку по всьому тілу від укусів комарів, недоречне відчуття спраги тощо. Кажуть, труднощі забуваються... Коли вже тепер ми вирушаємо кудись із дітьми, то повертаюся я з відчуттям, що вередування взагалі не припинялось, розбиті-подряпані коліна, як навмисне, постійно здираються і гояться тижнями, комарині укуси спухають і підсаджують на протиалергічне мінімум на тиждень, до всього додаються шмарки- тандемом, червоне горло (чому ви нам знову не купуєте морозива!!!) тощо... неважко забути труднощі одно-дво-денної мандрівки, а от наступних двох тижнів - вже не так легко. Я просто мусила це написати - коли стрічка новин переповнена мандрівко-враженнями, всі безперестанку питають, куди ми їдемо, а я мрію тихенько вишивати біля вікна з горнятком кави, то відчуваю себе якоюсь неправильною. Я хочу поїхати ... кудись. Хочу, щоб мене (і двох дітей на додачу) не нудило нестерпно в машині (автобусі, потязі, тролейбусі...), щоб не заїдали комарі і мурахи, щоб діти не вередували годинами. А ще це нестерпне відчуття згаяного часу - скільки ж всього корисного можна було зробити за ці години добирань невідомо для чого. Ну справді - для чого? Якось так - вилила душу. По-доброму заздрю тим, хто легко забуває неприємності й складнощі мандрівок, кому не псують настрою довгі детальні збирання (щоб нічого не забути), хто відчуває місця серцем і вміє з ними взаємодіяти. Можливо, колись і я так навчуся... чи якось не так, але таки навчуся мандрувати.
Немає коментарів:
Дописати коментар