Поки дітки були меншенькі, нам постійно дарували барвисті
картонні книжечки з віршиками. Назбиралася їх величенька коробка. І от
нещодавно, перебираючи забавки , я звернула особливу увагу на дрібний шрифт у
цих книжечках і з подивом виявила, що більшість із них – переклад з російської.
Маленькі життєрадісні віршики для малюків, віршики про все на світі – іграшки,
пори року, ввічливість, тваринок, квіточки, транпортні засоби тощо – переклад російської. Приємний виняток становлять хіба
віршики Ганни Чубач. Тоді я згадала про одну зі своїх улюблених дитячих поеток –
Марійку Підгірянку. Вона ж направду писала про все на світі, до того ж у неї
ціла купа розвивальних і виховних віршиків, адже працювала вчителькою. Пішла в
бібліотеку і взяла книжечку – тоненьку та чорно-білу всередині, з розлогим та
пафосним вступним словом. Але це було не найгірше. Особливо мене вразили
ілюстрації. Ці «веселі кролі» мені ще довго в нічних жахах снитимуться, инші –
не кращі. То скажіть мені, будь ласка, Чому в нас величезними накладами видають
для дітей перекладні з російської віршики (про якість перекладу – окрема розмова)
в дорогих барвистих обкладинках, а та, ким уже понад століття гордиться
українська педагогіка, удостоїлась такого жалюгідного видання?
