Маленькі кажанчики

Є в мене одне таке бажання-очікування, несміливе і тремке, навіть натякнути на нього боязко. Та все ж десь-таки глибоко я його щиро плекаю, і воно потроху зріє... А поки - от, давно-давно заплановані кажанчики.

Кунжутне молочко

Сьогодні вже вдруге робила цю смакоту, тож вирішила поділитися - а раптом ще комусь припаде до смаку. Для нас звичним "вітамінним еліксиром" на зиму-весну є журавлиновий коктейль-морс - в блендері перетираю банан, жменю журавлини і ложку меду із кімнатною кип'яченою водою, можу додати ще будь-які морожені ягоди, фрукти чи овочі, гарбуз, яблуко, першу зелень (кропива, яглиця, первоцвіт, кульбаба). Мої дітки п'ють це з величезним задоволенням. Але тут і журавлина скінчилась, і новенького чогось захотілось і рецепт відповідний на очі натрапив (не змогла вставити запис самого рецепта - він на стіні групи). Тож вирішила я спробувати сироїдне молоко - перетерла в блендері кунжут з водою і відцідила через ситко - вийшло пів літра білої субстанції, і на колір і за фактурою справді дуже схожої на молоко. Я не втрималась від того, щоб скуштувати це - воно мені нагадало... холодну каву, міцну і злегка посолоджену. Воно мало таку суттєву приємну гірчинку, як чорний шоколад, волоські горіхи, чи та ж кава. Далі я залила то "молоко" знову в уже помитий блендер, кинула туди банана, ложку меду, і знову старанно вимішала - вийшов такий собі веганський молочний коктейль - надзвичайно смачний. Із кунжутного жмиху я спробувала зробити цукерочки з медом і маслом какао, але вони щось не дуже вдалися. Треба пошукати иншого застосування :) 

Щоб не забути...

Я не маю наміру писати відгуків чи читацьких щоденників, просто хочу зберегти для себе якісь враження і цитати, бо ця книжка не може стояти на поличці - вона повинна йти далі і допомагати знаходити порозуміння, відчувати любов і щастя. Історія того, як і чому ця книжка в мене, варта того, щоб про неї написати - купила я її на секонд хенді, як і більшість своїх англомовних книжок, і тут же ж познайомилась з приємною і цікавою дівчиною, яка також її хотіла купити. Ми домовились, що я передам їй книжечку, щойно прочитаю. Ми знайшлися у фейсбуці, а я того ж дня почала читати, припускаючи, що закінчу щонайбільше за тиждень. Проте... Книжка вперто не хотіла читатися! вона потребувала обдумування після кожного розділу, а то й абзацу, я робила кількатижневі перерви, під час яких читала инші книжки. Ну, одним словом, я її таки дочитала, і готова віддати, залишивши собі на згадку (а иншим - для розпалювання цікавости) кілька цитат.

A man's sense of self is defined through his ability to achieve results. A woman's sense of self is defined through her feelings and the quality of her relationships.

To feel better Martians go to their caves to solve problems alone. To feel better Venusians get together and openly talk about their problems. (От з цим у мене явно якийсь глюк - бо коли мені зле, або є якісь важливі завдання до вирішення, то у мене цілком антисоціяльний настрій і непереборне прагнення залишитись на самоті)

Men are motivated and empowered when they feel needed.

The four magic words to support a man are "It's not your fault", when a woman really needs to express her upset feelings.

When a man loves a woman, periodically he needs to pull away before he can get closer. A woman's self-esteem rises and falls like a wave. In relationships, men pull back and then get close, while women rise and fall in their ability to love themselves and others. 

When negative feelings are suppressed positive feelings become suppressed as well, and love dies.

Women need to receive: Caring, understanding, respect, devotion, validation, reassurance.

Men need to receive: Trust, acceptance, appreciation, admiration, approval, encouragement.

The secret of empowering a man is never to try to change him or improve him. 

Men are most prone to argue when they have made a mistake or upset the woman they love.

When a woman keeps score, no matter how big or small a gift of love it, it scores one point, each gift has equal value. A woman needs to accept a man's instinctive tendencies to focus all his energies into one big thing and minimize the importance of the little things. 

Writing a love letter (anger-> sadness -> fear -> regret -> love) (Цікаво було б випробувати цю техніку і спостерегти, як відчуття й емоції змінюють одна одну, проте я ще не зібралась це зробити)

Love is seasonal.    

  

У будь-якій незрозумілій ситуації - печи печиво!

 Не хочу прибирати - печу, не хочу робити складний переклад - печу, не можу зосередитись на підготовці до заняття - печу, не хочу гуляти з дітьми - печу. Хліб, тістечка, пляцки, кексики. Не хочу варити зупу - печу. Це вже виглядає навіть кумедно, особливо в такий психологічно нестійкий період, як весна. Попри всю мою любов до випічки, не можу собі уявити, щоб пекла на продаж чи працювала в цій галузі. Це ніби дуже особиста терапія, вишуканий спосіб втечі від того, що маєш зробити, від справи, що близька до результату. Я ніби боюся доводити справи до кінця. 

 Часто ловлю себе на спробі самосаботажу або захворюю в найвідповідальніший момент.  Мені дуже рідко вдається задумати щось - і втілити. Зазвичай між цими подіями минає від кількох тижнів до кількох місяців, а в рідкісних випадках навіть років, впродовж яких короткі напади ентузіязму й натхненної праці змінюються тривалими зависаннями і робінням чого завгодно, аби не того, що треба. Доходить до абсурду, адже ситуація повторюється навіть з улюбленою "терапевтичною" випічкою, коли, задумавши випробувати якийсь рецепт чи спекти торт,     

 я тижнями ходжу і думаю про нього, і при цьому мало не щодня печу якісь инші печивка, кекси чи піцу. До чого тут стільки світлин з печивом? До того, що я нарешті вирішила  зробити бабці бісерного хрестика, якого пообіцяла й задумала ще зо два роки тому, і зуміла розтягнути справу від сили двох вечорів аж на два тижні - а все завдяки тому, що ну просто необхідно було щось спекти щовечора, і пів години на те, щоб завершити зробленого майже повністю за перший вечір хрестика, не було. Завдяки цьому хрестику ми їли домашній хліб на  

квасному молоці зі спельтою (яку я дві години молола вручну на кавовому млинку), тістечка "хусточки" з айвовим, яблучним та полуничним варенням, "кошички" з чорним шоколадом і (роз)мороженими вишнями, ті ж "хусточки" з невідомим варенням від бабці Ґєні, гарбузові кекси з пармезаном. Хрестика я таки доробила і відправила поштою бабці - буде їй несподіванка. 
Сказати, що мені ця "особливість" не подобається, означало би злукавити перед собою. Саме завдяки їй мені часто вдається бути "активною мимоволі": треба навести лад з одягом, а я натомість варю борщ, печу пляцки, займаюсь рукоділлям сама чи з дітками, читаю їм вголос десятки сторінок в день, перекладаю щось. І все замість того, щоб поприбирати в шафі. Якби я зібрала волю в кулак - і поскладала одяг одразу, як виникла така потреба, нічого цього б не було, я не взялася б одразу за инші справи, бо після виконання "завдання" я зазвичай розслабляюся і на мене нападає апатія. А коли потрібну справу розтягнути чи відкласти, щойно по завершенню вже є ціла купа нових термінових завдань, а совість не дає розслабитись, бо ж на попереднє змарновано стільки часу - і байдуже на всі ті кекси, намиста, і прочитані казки :) 

ПС. Дякую Ольці за те, що нагадала про чудовий рецепт "хусточок" і за натхнення :)

Для тих, хто заглянув сюди за рецептом:

Пальчики (або "хусточки" - в моєму виконанні). 3 столові ложки смальцю, 200 грамів маргарини посікти з пів кг борошна, 50 гр дріжджів розчинити в пів склянки теплого молока + 1ст. ложка борошна +1ст. ложка цукру. В розчинені дріжджі додаємо борошно з жиром, місимо тісто як на вареники (лівко). Тонко розтачуємо, ріжемо на квадратики, на серединку кладемо ложечку варення (щоб не витікало, вимішуємо з ложкою-двома панірувальних сухарів перед тим), скручуємо або пальчики, або трубочки, або складаємо трикутничком - по діягоналі - і заліплюємо краї виделкою (мій улюблений варіянт), печемо при 180 градусів до золотистого кольору, теплі посипаємо пудрою. мені найсмачніші гарячі, але й зимні добрі. їх можна робити і з м'ясом, і з твердим чи домашнім сиром солені, бо тісто несолодке. а ще я з цього тіста роблю пиріг з гречкою і картопляним пюре. Смачного!

Майбутній дощ, вечірня казка і мотлох в голові

Так виглядає, що збирається на першу весняну грозу... Проїхала замітальна машина і здійняла купу пилюки. В повітрі висить дим тоненькими цівками. Дощу таки треба. Не дощу - зливи, щоб потоками вимити бруд і зиму з усіх закутків. Аби тільки не затягнуло... 

Стояла вчора коло плити, дивилась як поволі підпливає маслом бануш (знаю, що не пісна страва, але не могла змарнувати верховинську сметану) і думала, що моє весняне прибирання просувається занадто повільно. Не можу просто згребти весь безлад зі столу у смітник, бо вже кілька разів гірко шкодувала після таких вчинків... На кожне перевтілення йде багато часу - мало не тиждень вечорів витратила на клаптикову пошивку до подушки. Кравчиня з мене наразі ніяка, шила вручну за принципом "сім раз відріж - один раз відмір", пошивка вийшла завелика, я впхала в неї дві подушки - і ще місце залишилось. І воно мені треба було?! краще б дітям книжку прочитала! А, і так читаю... Щовечора з рідкісними винятками. Зараз читаємо вже третій том "Мумі-тролів". Це і для мене нове - раніше не доводилось читати. Ця книжка цілковито відповідає моєму теперішньому стану - я почергово впізнаю себе в різних персонажах - то в Мумі-татові (частіше, ніж в Мумі-мамі чомусь), то в Рюмсі, то в Чепурулі. Мені б хотілося її сісти і за вечір прочитати, але я пообіцяла, що сама не читатиму, от тепер і доводиться розтягувати задоволення, читаючи по 20-30 сторінок вголос перед сном...

Хочеться навести лад не лише в домі чи в комп'ютері, але й в голові. Та за це навіть братися страшно - надмір кави, солодощів, консервацій, інформаційного сміття, безглуздого поспіху ясності помислів не сприяють... От якби все зайве, неактуальне, застаріле і шкідливе автоматично зникало з думок і шухляд за 30 днів, як листи з папочки зі спамом. Але ж ні - це все потребує свідомих рішень, послідовности, праці. Я вірю, що десь існують люди, які не піддають свої вчинки постійним сумнівам, які знають, що роблять правильний вибір і живуть найкращим для себе способом. Я потроху 

 вчуся не зациклюватися на минулому (його ж вже не існує) і цінувати теперішній момент. Але способу позбутися цих глюків у сьогоденні ще не знайшла. 

Ось такий вийшов у мене непослідовний пост - навіть не певна, чи ділитися ним, бо це вже зовсім із щоденникової категорії... а, нехай..

Кульчики "Веселий Роджер"

Люблю черепи, бо вони - вмістилище мозку (підслухано в інтернеті)