Гм, деколи здається, що в мене дуже обмежена оперативна пам'ять або дуже застарілий процесор... Нарешті з'явилося трохи часу відновити свої кулінарні експерименти, нарешті по святах! Щороку зітхаю з полегшенням, коли вони закінчуються, бо ще ні разу в житті мені і близько не вдалося зустріти-провести їх так, як би хотілося... але то таке, ретроспектива. А якщо повернутися до теми допису - то мушу чесно зізнатися, що вона трохи притягнута за вуха - чи то пак, одна її частина до другої за вуха притягнута.
От ніяк я зараз не згадаю, четверта чи п'ята це книжка про Джорджа, яку ми "сімейно" читаємо, але за останній рік це однозначно наш улюблений літературний герой і мало не член родини, і чесно зізнаюся, книжку було прочитано до того, як з'явилися ці коржики, але вони настільки в стилі Джорджевої мами (фанатки екологічного способу життя і винахідливої кулінарки), що я просто не могла не поставити їх поруч! І що дуже дивно, що моє сімейство зацінило їх сповна, а не проігнорувало, як це часто буває з моїми спробами нагодувати їх здоровою їжею. Отож, ніжне всередині й хрумке зовні печиво насправді без цукру, без яєць і без борошна! Проте потребує підготовчого кроку - я звечора попереднього дня залила десь пів склянки насіння льону склянкою кімнатної кип'яченої води. До ранку суміш перетворилась на гидку, а проте надзвичайно корисну слизоту, яку я вимішала в блендері з перестиглим бананом, а тоді вже вручну з дрібними вівсяними пластівцями і родзинками - до консистенції тіста. Першу порцію я спекла у вистеленій пергаментом бритванці, і ледве віддерла печивка від паперу, тому решту вже допікала, накладаючи тісто тонким шаром у силіконові формочки. Печиво зацінили всі, воно чудово смакувало з кавою, а також із найсучаснішими науково-популярними статтями, якими "пересипаний" сюжет історії про Джорджа, і прочитання яких ми відкладаємо зазвичай на потім!
Немає коментарів:
Дописати коментар