Коли до мене потрапила оця книжка, я очікувала якихось національних стереотипів, чи жіночої історії з прив'язкою до місця (ну бо сприймала "Полька" як "мешканка Польщі"), але аж ніяк не щоденника вагітности.
Хоч як мені подобається вести різноманітні щоденники та нотатники, я ніколи не можу робити це регулярно, тож ніколи не маю якоїсь повної чи послідовної картини. І кожен раз обіцяючи собі бути послідовною, я маю трьох дітей, але жодного щоденника вагітности, хоч обіцяла собі мати такі з юного віку, ну але не склалося ))). Як і більшість важливих та емоційно насичених періодів, ці минулися незадокументованими. Але пам'ять мене наразі не зраджує, тож я не сильно потерпаю з цього приводу. Ну але цілком мені було зрозуміло, що професійна письменниця не промине прожити з читачем такі важливі моменти та події. Із цього всього вже на початку книжки в мене були два стійкі "попередні" враження, які протримались аж до кінця читання.
- Перше: мені ця книжка не на часі, ну зовсім не в тему, адже наймолодшій дитині скоро три рочки, я подумую про особистий розвиток та професійну реалізацію, і просто-на-просто втомилася від "вічного декрету".
- Друге: оце відчуття, що в мене усе було "не так", якісь цілком инші переживання, хвилювання, і навіть фізично инші відчуття.
Тепер я собі думаю, що найкращий час читати цю книжку - десь перший рік після народження дитини, не варто читати її, якщо ви вагітні чи ще не маєте дітей, аби не проєктувати на себе чужий досвід. Бо як на мене, в авторки і водночас героїні все було доволі непросто, її зживання зі своїм станом відбувалося аж ніяк не так м'яко і природньо, як це було в мене. Мене дивує, що з власного вибору цей її шлях супроводжувався иншими стресовими подіями на кшталт мандрівок, переїздів тощо (я особисто таких стресів під час усіх вагітностей старанно уникала, невідворотний максимум для мене - це був захист диплому на шостому місяці першої вагітности. Але це я - я узагалі важко сприймаю всі зміни, що вимагають свідомости і рішень, важко до них адаптуюся, водночас те, що міняється і проходить без мого свідомого втручання, викликає більше довіри і менше стресу).
Два вечори я смакувала цією книжкою, пляцка вистачило на менше (ну бо на відміну від книжки, пляцком довелося ділитися )). Рецепт простенький і не новенький - оселився в записничку під назвою "Чорний маклер", - на нього йде будь-яке старе варення, якого ніхто не хоче їсти, але цього разу в мене було не варення,а переброджені засипані цукром чорниці дворічної давности, і результат перевершив будь-які очікування, бо вийшла неймовірна смакота! Отож, викладаємо у миску склянку варення, додаємо до неї склянку цукру (я завжди беру не більш, аніж пів склянки, адже варення й так солодке), старанно вимішуємо із чубною чайною ложкою соди і залишаємо на годину. За годину маємо цілу миску пишної піни, до неї додаємо два яйця, склянку молока, дві склянки борошна, старанно вимішуємо. з густого, як сметана, тіста можна спекти один пружний пляцок, або два тонші, які перемастити збитою сметанкою. хоча я цього зазвичай не роблю - не встигаю. З цього тіста також можна спекти смачні порційні кексики. Смачного!
Немає коментарів:
Дописати коментар