Наскільки краще стає на душі, коли виконуєш дані самій собі обіцянки! Не знаю, як у вас, а от я зі шкіри вилізу, аби відповідально виконати дану комусь обіцянку, а от про те, що пообіцяла собі, часто забуваю (чи забиваю). А потім з'являється те жахливе відчуття... Навіть не знаю, як його описати... Відчуття провини, зради, втрати, відчуття недовіри до себе. відколи маю дітей, часто живу із цими відчуттями, бо особистого часу майже не залишилось. Не хочу знову щось собі обіцяти - чи то виправитись, чи то стати кращою, - хочу дозволити собі не встигати, хочу подякувати собі за те, що все ж роблю.
Обіцянки собі дуже підступні, адже почуття провини, яке вони можуть викликати у разі невиконання, спрямоване у саму нашу сутність і здатне спаралізувати - навіщо за щось братися, якщо ти і того, і цього не зробила...
Я не хочу переносити в цей рік всі свої нездійснені обіцянки, всі свої прагнення "за вчора". Я не обіцяю собі пити менше кави чи робити руханку, не обіцяю собі знайти "справжню" роботу чи не кричати на дітей. Ні собі, ані будь-кому. Адже бути щасливою - це не відмічати галочками пункти у списку, це насолоджуватися шляхом. Принаймні для мене...
Немає коментарів:
Дописати коментар