Питання стояло так - чи можу я собі дозволити каву о восьмій вечора зі свіжоспеченим рогаликом (круасанчиком - сказав Олесь). Було багато причин не дозволяти - це вже четверта кава і теде... Я дозволила. З двома "круасанчиками". До біса ті свята і той український рамадан - мої омріяні і нарешті втілені сорок вісім кілограмів знову перетворилися в п'ятдесят :( . Одним словом, сіла я у фотель із кавою і зітхнула з полегшенням. Чогось мені бракує, аби насолоджуватися тими святами... Вже котрий рік я їх "переживаю". Ну і цього року пережила - звісно, не без приємних і творчих і світлих і родинних і радісних і бадьорих моментів. Та якось не було часу на них затриматись, поділитись. Оця "кексикова книжка" - задум понад місячної давности і втілення останніх днів недавноминулого року - стала подарунком чудовим дівчаткам (мамусі і двом доцям), що часто тішать мене й діточок своєю компанією й підтримкою! Спочатку була ідея подарувати формочку на кексики і саморобну листівку з улюбленим рецептом. От із цим і було важко визначитись - рецептів назбиралось на цілу "кексикову книжку". Я друкувала рецепти, Дзвінка з Олесем клеїли аплікації, Вийшло ось таке:
Немає коментарів:
Дописати коментар