Смакує до кави - 7

Часом книжка є лише тим, чим вона є. У моєму досвіді таке трапляється рідко, зазвичай книжка виявляється вдало замаскованим входом до таємничих катакомб і паралельних світів, такою собі машиною часу, фіксатором особистих перетворень і каталізатором несподіваних психологічних реакцій (так-так, ви праві - я конкретна книжкова наркоманка, від читання мене добряче штормить!). Але часом книжка як фільм - і то не артхаус, - а такий собі бойовичок-блокбастер із захопливим сюжетом, стрімким розвитком подій, добрими й поганими героями, і обов'язково - хепіендом. Колись у моєму читацькому стравописі переважали саме такі книжки, тож коли мама сказала, що це детектив (а саме вона притягла цю книжку з бібліотеки), я вирішила для різноманітности згадати юність і почитати, попри те, що мене неймовірно лякала обкладинка (я навіть виносила книжку з кімнати на ніч і накривала рушничком, щоб випадково не наткнутись на неї зором). Замість одного вечора книжка читалась три - але не через затягнутість сюжету, а через брак вільного часу на читання, і була тим, чим і мала бути - гостросюжетним шпигунським детективом. Зрештою, свою функцію вона виконала - нагадала про радощі тихого сімейного життя, випічки й вишивання, про втіху спати без протигазу (саме так), і легко втілювану радість від кави зі свіжими рогаликами - які я одразу ж побігла пекти (рецепт є вже у цьому дописі - щоправда, я тепер замість маргарину використовую масло - у трохи меншій кількості, ніж маргарин, а молока даю трохи більше - так тісто виходить пухкіше). Часом все просто - і не треба нічого ускладнювати, взагалі простоту в житті треба цінувати - її складно підробити, вона зазвичай справжня. Отаке...

Кероладки до ранкової кави

Як же ж мені хочеться тепла! М'якого і всеохопного... Я так сподівалася, що то вже остаточно буде весна (знала, що зарано, а проте, таки сподівалася), зусиллями придушувала бажання щонайшвидше сховати зимовий одяг і черевики, помити вікно... Я страшенно люблю зиму - ковзани, сніжки, пухкий та іскристий сніг. Люблю зиму морозну й люту, а не розквецяну по асфальту, але тепер я справді хочу тепла, не хочу вбиратись як капуста на кожну прогулянку - і ще багато таких дрібничок! але цей пост мав бути не про весну, тепло чи лахи! Ця пора міжсезоння несе багато випробувань - і серед них - харчові обмеження: овочі, що зберігалися всю зиму, втратили і вигляд, і смак, і підозрюю - більшість корисних речовин. Сухофрукти, горішки, пластикові апельсини й банани з супермаркету - я рада, що все це є, але ну справді. ви ж розумієте! Я часом не стримуюсь і купую якийсь пучок кропу чи помідора, але це справи не вирішує, пророщуванням зерен займатись не хочу - чогось мені для цього бракує. Та я дуже люблю урізноманітнювати наш щоденний стравопис всілякими веганськими і сироїдними рецептами, особливо в таку пору, коли хочеться невідомо чого - печеного леду, як казала моя прабабця. Керолад робила вперше - розтопила на водяній бані масло какао (його я купляла вдруге - з теплим молоком воно непогано помагає від кашлю), потроху домішувала туди кероб, додала чайну ложечку меду (але можна було не додавати, бо кероб і так дуже солодкий), у силіконові формочки наскладала волоських горішків великими шматочками і посіченої кураги - це був такий собі наповнювач, бо масло какао - недешевий смаколик. Що вам сказати? Я в зохопленні, дітям сподобалось, мама сказала, що їй замасне з маслом какао, а чоловік не надто любить кероб. До кави смакує фантастично! Приємної всім весни :)

Смакує до кави - 6

Що я знаю точно - у цьому поєднанні я не помилилася! Цей рецепт, як і книжки Винничука, - завжди виправдовує позитивні очікування! Цей пляцок у моєму переписі називається "шоколадний бісквіт", і пекти щось таке просте у виконанні до книжки Винничука, твори якого рясніють кулінарними витребеньками, перекладанцями, тістечками зі шкварок тощо, мені було трохи навіть совісно, але я хотіла саме цього! Мені здається, справа в тому, що мені цей пляцок не може не смакувати - як і твори пана Юрка. "Лютеція" мала стати книжкою на вечір, але розтягнулась на три - ех, де ті часи "запійного" читання моєї юности! Але тут справа не лише в тому, що були инші справи й клопоти, ні - книжка, до всього, виявилась не така "гладенька", як я собі очікувала - часом вона перекликається з "Дівами ночі", а часом із "Весняні ігри в осінніх садах", але часом нитка захоплення сюжетом уривається, а та містика, якою вона пронизана наскрізь, розкривається до розуміння аж в самому кінці. Часом книжка  нагадує публіцистику, а не літературу, але хто сказав, що мусить бути межа? Вона смакує з  міцною кавою і насиченою фактурою темного солодкого шоколадного тіста - насиченою, бо вийшов мені із пляцком кумедний трафунок, який його, проте, не зіпсував, а просто трохи "виінакшив" - коли я вийняла пухкий і ще теплий бісквіт з бритванки і зрізала ледь підгорілий вершок, то конче захотіла на ньому білу поливку. З цією метою я розтопила білу пористу шоколадку, а коли полила нею пляцок, то він увібрав розтоплений шоколад без сліду, як губка! Тож я його присипала зверху пудрою, вийшов дуже солодкий, але смачний - зрештою, він якнайкраще пасував до наповненої "полуничкою" книжки :) . 

Тримайте рецепт, кому захотілося пляцка - кому ж захотілося книжки, мусите шукати деінде, бо ця книжка, то подарунок моєї мами бабусі - і вже поїхала в Карпати!

Тож, "Шоколадний бісквіт" :

250 г цукру

6 яєць

100 г борошна

50 г какао

150 г масла

2 ч.л. розпушувача

Збити яйця з цукром до кремового стану, додати поступово просіяне борошно з какао і порошком до печива (розпушувачем), масло (якщо взяти м'яке масло кімнатної температури, бісквіт вийде сухий і пухкий, а якщо взяти розтоплене охолоджене - то буде вогкий і пружний, трохи менше підросте, - але смачний в обох випадках.) Змастити маслом і посипати борошном чи сухариками вистелену пергаментом бритванку (через велику кількість цукру пляцок сильно прилипає і часто підгорає), пекти при 160-180 градусів до сухого сірничка.