Часом книжка є лише тим, чим вона є. У моєму досвіді таке трапляється рідко, зазвичай книжка виявляється вдало замаскованим входом до таємничих катакомб і паралельних світів, такою собі машиною часу, фіксатором особистих перетворень і каталізатором несподіваних психологічних реакцій (так-так, ви праві - я конкретна книжкова наркоманка, від читання мене добряче штормить!). Але часом книжка як фільм - і то не артхаус, - а такий собі бойовичок-блокбастер із захопливим сюжетом, стрімким розвитком подій, добрими й поганими героями, і обов'язково - хепіендом. Колись у моєму читацькому стравописі переважали саме такі книжки, тож коли мама сказала, що це детектив (а саме вона притягла цю книжку з бібліотеки), я вирішила для різноманітности згадати юність і почитати, попри те, що мене неймовірно лякала обкладинка (я навіть виносила книжку з кімнати на ніч і накривала рушничком, щоб випадково не наткнутись на неї зором). Замість одного вечора книжка читалась три - але не через затягнутість сюжету, а через брак вільного часу на читання, і була тим, чим і мала бути - гостросюжетним шпигунським детективом. Зрештою, свою функцію вона виконала - нагадала про радощі тихого сімейного життя, випічки й вишивання, про втіху спати без протигазу (саме так), і легко втілювану радість від кави зі свіжими рогаликами - які я одразу ж побігла пекти (рецепт є вже у цьому дописі - щоправда, я тепер замість маргарину використовую масло - у трохи меншій кількості, ніж маргарин, а молока даю трохи більше - так тісто виходить пухкіше). Часом все просто - і не треба нічого ускладнювати, взагалі простоту в житті треба цінувати - її складно підробити, вона зазвичай справжня. Отаке...
Немає коментарів:
Дописати коментар