Ця книжка вселяла у мене відчуття безнадії всі ті кілька днів, що я її читала - адже достатньо насичена, щоб хотілося проковтнути її одним махом, і водночас занадто груба для цього! І саме тому я не писатиму тут рецептів, до неї мусило йти щось звичне і сотні разів перевірене та описане, щось таке, що дозволяє залишатися у твоїй системі координат! Кави хотілося безперервно, міцної і змішаної з гарячим шоколадом, і я була безмежно вдячна всьому своєму попередньому життю, що не нажила згубніших залежностей, бо під цю книжку я б точно "зірвалася"! Наркотичне сп'яніння трагедій, що не відпускає попри жодні перипетії долі, і найголовніше - в кінці так і не відомо, чи судилося героям жити довго і щасливо, бо які ж вони герої? Герой тут - прикута, волелюбна пташка, яка всього лише зображення. І що такого щемкого-спільного в маленької-руденької Піппи, і тої Пеппі, в якої теж мама- янгол? Ця аналогія не давала мені спокою із першої згадки імени... Дуже багато відсилань до художників та мистецьких шкіл, які в мені не відгукнулись, бо я цілковитий невіглас у галузі живопису. Відчуття марноти - хтось організовує вибух, маючи якісь дуже міцні переконання, і лишаються десятки "збитих" із шахівниці фігур. Книжка залишила в моїй голові добрячий безлад... Самотність без сім'ї і в повній забезпеченій сім'ї (Енді), таке враження, що ніхто не може бути щасливим, що такої опції не існує. Все просякнуте димом, алкоголем і наркотиками, і читаючи книжку аж важко повірити, що буває по-иншому - як може бути не так у світі, де підривають музеї і програють в карти маєтки? І якось дуже навіть не хочеться думати, що цей світ і той, де засинають мої діти, а я вночі строчу на компі враження про книжку, прочитану в фотелі з гарячою кавою і яблучним пляцком.
Немає коментарів:
Дописати коментар