Смакує до кави - 21. Про їжу і генетичну пам'ять

Я ніколи не знала, як моя родина пережила Голодомор. моя бабуся і дідусь народилися якраз 33-ого, значно східніше від Львова, і вочевидь, якось їхні сім'ї це мало зачепити, хоч вони й не могли про це пам'ятати. Я завжди вважала, що неістотно. Знала про важкі воєнні і повоєнні роки в обох сторін, про переховування і недоїдання. але тема не піднімалася в сімейних обговореннях, чи може, навмисне замовчувалась? В будь-якому разі, оця книжка, книжка про економічну внутрішню еміграцію, про зростання соціяльного невдоволення тощо, виявилася для мене передусім книжкою ... про їжу. Я починала відчувати голод щоразу прочитавши кілька сторінок, голодніла навіть коли все було добре просто від передчуття, що все стане вкрай зле! і так воно і ставало. Ще й цей карантин з небезпекою швендяння на закупи, з неможливістю послати дітей у ближній магазин "по шоколадку" підсилювали "голодний стрес" і тривогу на тему "нема що їсти". Я вже понад місяць як дочитала книжку, а тривога мене ще так остаточно й не відпустила, я розумію, що справа не лише у книжці, а й в тому, на який час вона попала, та все ж... Книжка дуже груба, вона мені довго розчитувалась, а потім ще довго читалась уже в звичному темпі, і майже весь час я готувала щось масне, солодке і калорійне, бо лише це допомагало пригасити внутрішню тривогу, важко було вибрати щось одне для допису... зрештою я вирішила вибрати ці "енергетичні батончики" домашнього приготування, бо саме їх я б пекла у далеку дорогу. (і саме з їх допомогою намагалась внести щось корисне в цю харчову манію). Отож,

ІНГРЕДІЄНТИ: - кефір - 1 склянка, - яйце - 1 шт., - мед - 2-3 ст.л., - кориця, ванілін - за смаком, - вівсянка (або суміш кількох злаків) - приблизно 2 склянки, - горіхи, насіння, сухофрукти, кокосова стружка - за смаком.

Спочатку треба вимішати кефір із яйцем та медом (його можна не додавати, я давала, поки не скінчився), додати пластівці та кокосову стружку, та залишити на хвилин 20. Поки пластівці набухають, готуємо горішки, насіння і сухофрукти - що треба, подрібнюємо, за бажанням підсмажуємо тощо, а тоді вимішуємо із загальною масою, та залишаємо хвилин на 15 ще. тоді формуємо батончики (прямокутні, овальні чи круглі), і ось тут мене спіткало випробування, бо тісто липло до рук і розсипалося, тож зрештою я придумала використати силіконові формочки як пісочні пасочки, сформувавши в них батончики, а потім витрусивши одразу в бритванку на пергамент. випікати в розігрітій духовці при180 градусів до золотистого кольору.

Пробуйте, смакуйте! І нехай наша генетична пам'ять зрештою зцілиться, а загроза голоду ніколи не буде реальною.

Завдяки карантину :)

Бачу, що треба вводити новий хештег #завдяки_карантину , бо в мене вже назбиралася купка здійснень, яких би не було, якби не цей карантин, і безперечно, було б щось инше, але ж можна бути вдячною за це ) І якщо відкинути те, що я пересварилася з усіма в хаті, поправилась на ті зайві кілограми, відсутністю яких так тішилася ще минулого літа, з нервів роздряпала собі всі непомітні цяточки на обличчі до рівня кратерів, то принаймні я можу тішитися, що  

• довишивала свій перший великодній рушничок, хоч і не мала нагоди його вигуляти, але ж інтернет це компенсує )
• пройшла німецький курс Duolingo і розпочала італійський

• на ходу перекладаючи з російської, перечитала дітям свої улюблені дитячі детективи
• таки намалювала одну писанку - 48 клинців - через тиждень після Великодня, але оскільки так і не зібрадлась заради одної писанки розвести фарбу, нараі залишила її так
• нарешті мене відпустив спротив до читання, що напав був на мене на початку карантину, і тепер я читаю, певно, більше, аніж до карантину, і вже точно більше, ніж читала би в цю пору без карантину (бо треба було б гуляти). Зокрема дочитую\перечитую позичені й захом'ячені книжки, і готую безжальну чистку домашньої бібліотеки
• ага, і то не зовсім незвично для мене, але тепер я реально печу щодня, експериментую і випробовую нові рецепти (час від часу)

Карантин ще не закінчився, так що to be continued... :)

Смакує до кави - 20. Погляд в минуле

Коли до мене потрапила оця книжка, я очікувала якихось національних стереотипів, чи жіночої історії з прив'язкою до місця (ну бо сприймала "Полька" як "мешканка Польщі"), але аж ніяк не щоденника вагітности. 

Хоч як мені подобається вести різноманітні щоденники та нотатники, я ніколи не можу робити це регулярно, тож ніколи не маю якоїсь повної чи послідовної картини. І кожен раз обіцяючи собі бути послідовною, я маю трьох дітей, але жодного щоденника вагітности, хоч обіцяла собі мати такі з юного віку, ну але не склалося ))). Як і більшість важливих та емоційно насичених періодів, ці минулися незадокументованими. Але пам'ять мене наразі не зраджує, тож я не сильно потерпаю з цього приводу. Ну але цілком мені було зрозуміло, що професійна письменниця не промине прожити з читачем такі важливі моменти та події. Із цього всього вже на початку книжки в мене були два стійкі "попередні" враження, які протримались аж до кінця читання. 

• Перше: мені ця книжка не на часі, ну зовсім не в тему, адже наймолодшій дитині скоро три рочки, я подумую про особистий розвиток та професійну реалізацію, і просто-на-просто втомилася від "вічного декрету". 
• Друге: оце відчуття, що в мене усе  було "не так", якісь цілком инші переживання, хвилювання, і навіть фізично инші відчуття. 

Тепер я собі думаю, що найкращий час читати цю книжку - десь перший рік після народження дитини, не варто читати її, якщо ви вагітні чи ще не маєте дітей, аби не проєктувати на себе чужий досвід. Бо як на мене, в авторки і водночас героїні все було доволі непросто, її зживання зі своїм станом відбувалося аж ніяк не так м'яко і природньо, як це було в мене. Мене дивує, що з власного вибору цей її шлях супроводжувався иншими стресовими подіями на кшталт мандрівок, переїздів тощо (я особисто таких стресів під час усіх вагітностей старанно уникала, невідворотний максимум для мене - це був захист диплому на шостому місяці першої вагітности. Але це я - я узагалі важко сприймаю всі зміни, що вимагають свідомости і рішень, важко до них адаптуюся, водночас те, що міняється і проходить без мого свідомого втручання, викликає більше довіри і менше стресу).

Два вечори я смакувала цією книжкою, пляцка вистачило на менше (ну бо на відміну від книжки, пляцком довелося ділитися )). Рецепт простенький і не новенький - оселився в записничку під назвою "Чорний маклер", - на нього йде будь-яке старе варення, якого ніхто не хоче їсти, але цього разу в мене було не варення,а переброджені засипані цукром чорниці дворічної давности, і результат перевершив будь-які очікування, бо вийшла неймовірна смакота! Отож, викладаємо у миску склянку варення, додаємо до неї склянку цукру (я завжди беру не більш, аніж пів склянки, адже варення й так солодке), старанно вимішуємо із чубною чайною ложкою соди і залишаємо на годину. За годину маємо цілу миску пишної піни, до неї додаємо два яйця, склянку молока, дві склянки борошна, старанно вимішуємо. з густого, як сметана, тіста можна спекти один пружний пляцок, або два тонші, які перемастити збитою сметанкою. хоча я цього зазвичай не роблю - не встигаю. З цього тіста також можна спекти смачні порційні кексики. Смачного!

Смакує до пива - Х або карантинні корективи

Знайомтесь - гризлики! Смакуватимуть вони чудово і до кави, але тут цілком инша історія, в основі якої - зізнання. Ви, мабуть, помітили, що книжки на світлині - російською мовою. Хто мене знає в реальності, майже напевно знає також, що я не розмовляю російською, не читаю і дуже погано її розумію. Але наваажуся зізнатися, із задоволенням читати я почала семе російською - в дев'ять років. Вміла читати я задовго до того, українською, з чотирьох років, але заняття це було для мене просто нестерпне, батькам доводилось мене довго вмовляти, залякувати, погрожувати і сварити, аби я прочитала хоч кілька речень. Я дуже добре пам'ятаю, як текст не співвідносився з уявою ну зовсім, жоден сюжет мене не захоплював. І якось у третьому класі однокласниця показала мені книжку, яку вона читала "у вільний час". Сама ідея "читати у вільний час" видалась мені позбавленою сенсу, але книжку я переглянула, прочитавши назву "П'ять юних сищіков і вьорний пєс". Сторінка за сторінкою на перерві, і я "зачепилася", підключилася уява, сюжет ожив і захопив мене цілком, книжку я позичила, потім наступні дві, далі вже хтось із маминих знайомих привіз мені на подарунок ще дві чи три з Києва (у Львові їх годі було знайти), ще кілька виявилися у бібліотеці. Загалом, за кілька років я прочитала все, що знайшлося у російському перекладі цієї авторки (Енід Блайтон, українською знайшлася лише маленька малючкова книжечка "Знамените каченя Тім", теж цікава, але однозначно для дітей 4-5 років). Але я досі не знаю, як би ці книжки нормально "звучали", бо читаю я їх для себе так, ніби їх написано українською, а чи якимось неоковирним суржиком, адже російської я не знаю і ніколи не мала бажання вивчити. Зрештою, це тільки переклад, і як тільки дозволив рівень знань та інтернет, я перечитала купу книжок цієї авторки в ориґіналі, англійською. Потім хтось вправно "почистив" піратські сайти, безкоштовні екземпляри зникли, кілька книжок знайшлися на секонді, і осіли у мене на поличці. Зрештою, їх авторка була надзвичайно продуктивна, але в більшості її серій оспівується дитяча і юнацька дружба та пригоди. Часом це пригоди чарівні, з феями та иншими казковими істотами, часом шпигунсько-детективні, до яких належить і серія про п'ятьох юних нишпорок, а ще є кілька захопливих серій про життя і навчання в елітних британських школах-інтернатах (до речі, багато чого з опису Гоґвортсу мені перегукується з її "інтернатними історіями"). До чого це я? Та до того ж карантину, що закрив бібліотеки й примусив обережніше ставитись до своїх витрат. Тож я свіжим поглядом окинула численні книжкові полички, і взялась читати дітям книжки, якими сама колись захоплювалась. Звісно, я не читаю їм російською, а перекладаю на ходу, і це ще той квест! До цих книжечок мені добре посмакували "гризлики" (це я їх так обізвала, у базовому рецепті в інтернеті їх названо "хачапурі для лінивих", але оскільки воно аж ніяк не схоже на хачапурі, і рецепт навряд чи для лінивих, то цю назву я відкинула). Отож, рецепт для тих, хто по нього сюди заглянув:

100 мл. кефіру
1 яйце
пів чайної ложки соди 
дрібка соли
50 г твердого сиру
2-3 зелені цибульки
250 г борошна

Змішати в горнятку кефір із яйцем та сіллю, у мисці - борошно із содою в мисочці. Вимісити разом, додавши дрібно насічену цибульку і натертий на грубій терці сир. Тісто має вийти м'яке й еластичне, розділити на дві частини і з кожної сформувати руками або розтачати тачівкою паляничку приблизно 25 см в діяметрі. розрізати кожну на 8 секторів і смажити ці трикутнички  з обох боків у розігрітій олії. До пива - смакота ), до кави - теж (якщо залишиться). На цих світлинах - подвійна порція.

Смакує до кави - 19. Карантинна ретроспектива і морквяний торт

Чи не останнім моїм "виходом в люди" перед карантином стала здибанка книжкового клубу - задля обговорення книжки зі світлини (Карлос руїз Сафон "Тінь вітру"). Принаймні це була остання із доволі рідкісних вилазка без дітей. Вона взагалі була незвична: я обдумувала, що одягнути, вигуляла масивний бісерний кулон із пам'ятним каменем, а ще мене страшенно натерли черевики - надзвичайно стильні жовто-чорні "гади", які мене ніколи не натирали - бо я помилкво одягнула чоловікові шкарпетки (ага, у нас є однакові пари Dodosocks, але як можна було помилитися при його 45-ому розмірі, а моєму 36, я досі не розумію!)). На момент зустрічі від зазнимкованого торта навіть крихт не залишилось, а спільне у нього із книжкою те, що і книжка і торт виявилися чимось більшим, ніж я очікувала. Зараз навіть не знаю, з чого почати... 

Почну з торта! Отже, це мав бути не торт, а пляцок із кремом-глазур'ю зверху, але я щось перестаралася і натерла забагато моркви. А салату не хотілося. Як ви вже здогадалися, торт був морквяний, на чотири (!) коржі, з неймовірним ніжно-пікантним апельсиновим кремом. Найвишуканішим описом не передати його незвичний смак, тому лапайте рецепт - на пляцок, аби вийшов торт,  тіста треба подвійну порцію, спекти два коржі, і кожен розрізати по горизонталі, крему треба щонайменше втричі більше, і в нього треба дати менше масла і менше цукрової пудри, щоб він гарно просяк коржі. Найсмачніший торт із холодильника на наступний день. Отож,

150 г борошна
25 г крохмалю
1 ч.л. розпушувача
1 ч.л. соди
зо дві чайні ложки спецій (я використовую суміш меленої гвоздики, кориці, мускатного горіха й імбиру)
(я чогось не дала, але не пригадую, чи розпушувача, чи соди)
дрібка соли
цедра однієї невеликої помаранчі (я точно дала менше)
3 яйця
200 мл соняшникової олії
250 г цукру
150 г дрібно натертої моркви
65 г волоських горіхів шматочками
50 г родзинок
(я в один пляцок дала родзинки, а в инший - горіхи)

на крем:
80 г масла (м'якого)
200 г домашнього сиру (однорідного - меленого чи збитого блендером)
1 ст.л. соку помаранчі
2 ч.л. цедри помаранчі
 Я пекла у бритванці 26 см у діаметрі, і то він у мене намагався з неї "вилізти", в рецепті вказано бритванку 20 см.

Просіяти й змішати в одній ємності борошно, крохмаль, розпушувач (соду), сіль, спеції, цедру. Яйця розділити на білки і жовтки окремо. Збити міксером олію і цукор, додати моркву, сухі складники, родзинки, оріхі і попередньо збиті яєчні жовтки. Білки збити на штивну піну з дрібкою соли й акуратно вимішати з рештою тіста. Випікати одразу в розігрітій до 175 градусів духовці (до години часу), перевіряти готовність дерев'яним патичком. Вийняти з форми, вистудити на металевій решітці. 

Щоб зробити крем, збийте міксером м'яке масло, однорідний домашній сир, цедру і сік цитрини,  цукрову пудру. 

Найбільше тішить те, що принаймні морквяний торт можна зробити і в умовах карантину! 

Що ж до книжки, то це вже не так просто, адже найяскравіше враження, що вона в мене залишила - це бажання відвідати Барселону, пройтися майстерно описаними маршрутами, побачити згадані у творі місця... Тепер взагалі незрозуміло, коли таке бажання можна буде втілити в реальність. Але найдивніше, що воно виникло у мене - людини, яка зовсім не любить мандрувати... 

Треба сказати, що "розчитувалася" книжка довго, спершу вона видалася мені нудною і затягнутою, я постійно відволікалася через кожні кілька сторінок, а ще мене не покидало відчуття схожости її з якоюсь иншою, чи то враження, що я читала її раніше. Аж поки я зловила себе за читанням о другій ночі. І, не в змозі відкласти, я її дочитала... Вона насичена, гостросюжетна, заплутана, але цього не скажеш із перших сторінок! Книжка залишила в мене враження-картинки в голові, начебто вона була ілюстрована, чи то я переглянула фільм. До цих картинок приємно повертатися зараз, під час карантину, коли мені чомусь зовсім не читається!