Я ніколи особливо не захоплювалась трояндами - люблю незабудки біля лісових струмків, барвінок під темним покровом могутніх дерев - там, де ніщо инше цвісти не зможе, люблю всі квіти поки вони ростуть, поки черпають соки землі, і коли відцвітають - виконують своє призначення, стаючи насінням, плодом, надією на тривання. Це я, звісно відволіклась, але троянди цього літа буяли як ніколи раніше - в парках, скверах, садах і палісадниках - і не тішитись ними було неможливо. І хоч надворі вже незаперечна осінь, в дитсадку ще не всі пелюстки обсипались, не всі троянди відцвіли, а осінь так пахне яблуками і корицею, що захотілося мені вдома зранку яблучних троянд - і вони таки вдалися - із залишків тіста для піци, з трохи перепеченими хрусткими пелюсточками, крихкі - наче порцелянові - і дуже швидко зникомі. А це вже буде на завтра - до ранкової кави, чи до кавового ранку:
Немає коментарів:
Дописати коментар