Класика

З цього рецепту починалась моя кулінарна історія, давно-давно, класі у девʼятому, чи може, і восьмому я з нетерпінням чекала канікул і поїздки до бабусі, з якою жила мамина молодша сестра і за кожної нагоди пекла пляцки, печива й тістечка, і навіть торти. Нагода могла бути яка завгодно - поганий настрій, хороший настрій, візит подружки, візит до подружки, необхідність використати залишки сметани\квасного молока\збите яйце\притовчені фрукти тощо. Якщо Любця бралась за випічку чи не щодня, то в нас у Львові пляцки були ознакою чийогось Дня народження чи Нового року. Я ж просто гинула за домашньою випічкою, тож вирішила ризикнути й попросила в Люби рецепт свого улюбленого класичного пісочного пляцка з фруктами й збитими білками. Ось він:

350 г борошна

0.5 скл цукру

2 ч. ложки порошку до печива

125 г масла чи маргарини

2-3 жовтки

1-2 ст. ложки сметани

Тісто треба замісити швидко і залишити хоча б на пів години в холодильнику (краще на ніч, а можна й на кілька днів)

поки тісто в холодильнику (а туди ж треба покласти й білки, що залишились від тіста), готуємо фрукти (мені найкраще смакує з яблуками, вишнями, або осінній - із суміші яблук, сливок, грушок і волоських горіхів), я до всіх варіянтів додаю корицю, але не додаю цукру, щоб не пускали багато соку. Коли фрукти вже готові у мисці, дістаю тісто і розтачую трохи більше розміру бритванки, щоб ще вийшли невисокі бортики, якщо бруднити дошку й тачівку зовсім ліньки, то розминаю охолоджене тісто в руках, і розподіляю по бритванці пальцями, колю виделкою і ставлю в духовку трохи підпектися (до ледь-золотистого), щоб не намокло від фруктів. Фрукти можна засипати й одразу, але тоді краще змастити тісто яйцем, щоб не розмокало. Отже, на трохи підпечену, а чи сиру й змащену яйцем основу викладаю фрукти і кладу в духовку. Якщо фрукти дуже соковиті, їх можна вимішати з кількома ложками панірувальних сухарів, сухарі також треба додати, якщо додаєш цукор. Тоді збиваю охолоджені білки спочатку з дрібкою соли, а тоді з пів склянки цукру. коли пляцок має вигляд готового, викладаю зверху білки, хвилин 5 печу ще при 180-160 градусів, а тоді зменшую температуру до 100-120 градусів і тримаю в духовці щонайдовше, щоб білки підсушились. Мушу зізнатись, хрустке безе в мене на цьому пляцку не вийшло ні разу, а білок стандартно підгорає, і верхній шар доводиться здирати, але пляцок від того не менш смачний. Так сталося, що тепер мені бракує часу, щоб пекти повсякдень, то я вже відриваюся на вихідних - з тих часів, коли цей рецепт став першим освоєним, мій стравопис поповнився багатьма простішими й швидшими рецептами. Але класика - вона класика :) Смачного!

Просто сказати дякую

 Ця книжка читалася важко й зі скрипом - вона ставила непрості завдання й підштовхувала до подекуди важких рішень. І я пишу це не тому, що вирішила розпочати писати читацькі нотатки або потребую поділитись враженнями. Ні, ця книжка була частиною найбільшої приємної несподіванки цього літа, літа, сповненого роздутих і набряклих потреб та бажань, далеко не завжди обґрунтованих. Саме таких, що заважають усміхатися бджілкам на осонні, з трепетом вдихати аромат свіжих полуниць, радіти щиро й самозабутньо. Трапляється, що забуваєш, що лише будучи вдячним за те, що маєш, зможеш отримати більше. Бо оте "більше" вміє майстерно затуляти собою всі ті "подарунки сьогодення", якими можна тішитись і в яких черпати своє невичерпне щастя. Ця книжка - роман. Я б назвала її навіть релігійним романом, якби це не звучало настільки... дивно. Тема віри завжди була для мене вкрай особистою, і читаючи цю книжку мене не полишало відчуття, що читаю дуже особисті щоденникові нотатки. І тим не менше, книжка таки призначена для читача - вона не вчить, вона нагадує нам подякувати за всі ті моменти, що їх вважаємо благословенням. І була б вона легка й безтурботна, якби не нагадувала дякувати й за ті моменти, які вважаємо карою, трагедією чи горем, якби не вказувала на довіру, як неодмінну ознаку справжньої і щирої віри. Питання довіри складне для багатьох - ми так звикли розраховувати лише на себе, і також самих себе звинувачувати, що забуваємо про вищу турботу того, хто здатен бачити всю картину. В якийсь момент свого життя авторка починає складати список "тисячі подарунків", які вона отримує від життя - і цей процес змінює все її життя, примушує усвідомити, наскільки вона щаслива, зупинитись і шукати радість, а не причину поскаржитись. Одним словом, я почала думати про свій список тисячі подарунків. Не знаю, чи наважуся, проте відчуваю, ніби натрапила на життєдайне джерело, знемагаючи від спраги. Неймовірно вдячна сестричці Оленці за такий подарунок!

Тихе болото

Кажуть, в тихому болоті чорти водяться. Саме з цим висловом засоціювався мені камінчик, який батьки привезли як подарунок з відпустки - саме його я вибрала для початку свого проєкту втілених вдячностей. Можна сказати, що минулотижневе завдання я таки виконала - камінчик обплела, вчепила на біжутерний тросик і вже навіть вигуляла. Правда, вигулюючи, зрозуміла, що хочу до нього бісерний джгут під шийку, а не тросик, але це вже деталі, а носити камінчик можна й так. Він наповнений якоюсь такою зеленою глибиною, стількома відтінками і напівпрозорістю, що вганяє мене в дивний метафоричний настрій. Сподіваюсь, цим виробом мій оголошений проєкт не закінчиться. 

вдячність

Тяжкі стосунки складаються в мене з вдячністю. Власне через те, що часом маю потребу не просто вдячність відчувати чи висловлювати, а й щось із нею робити. Це стосується передусім кількох типових у моєму житті випадків:

1- коли я отримую в подарунок якісь матеріяли для творчости, то одразу хочу їх застосувати, в моєму розумінні закинути коробочку з творчими дрібничками до "вільного часу" (що я зазвичай роблю з тим, що купую сама) видається мені грубою невдячністю до того, хто зробив мені такий чудовий подарунок. Дуже часто я не встигаю свої плани втілити навіть впродовж року, бо зʼявляються пріоритетніші завдання - а в результаті мене страшенно мучить совість. 

2 - коли я вирішую зробити якийсь подарунок комусь із друзів чи родичів на знак своєї прихильности чи вдячности за щось, і відкладаю постійно втілення цих ідей.

Соромно зізнатися, та назбиралося в мене таких проєктів надзвичайно багато. я відчуваю, що повинна або втілити їх, або відмовитись від цієї ідеї, щоб можна було рухатись далі. Зараз я зроблю те, чого ніколи раніше не робила - пообіцяю собі перед усіма, кому це трапить на очі, втілювати щотижня хоч один зі своїх "проєктів вдячности" до кінця року, і відмовитись від усіх тих, що їх не встигну втілити. Може, хоч така заява допоможе мені організуватись :) Починати планую вже цього тижня, хоч вже й вечір суботи :)

і наостанок - ось такий букетик несла моя доця на перше вересня - і він досі прикрашає клас, коли квіти вже давно зівʼяли і на смітнику 

Трояндовий день

Я ніколи особливо не захоплювалась трояндами - люблю незабудки біля лісових струмків, барвінок під темним покровом могутніх дерев - там, де ніщо инше цвісти не зможе, люблю всі квіти поки вони ростуть, поки черпають соки землі, і коли відцвітають - виконують своє призначення, стаючи насінням, плодом, надією на тривання. Це я, звісно відволіклась, але троянди цього літа буяли як ніколи раніше - в парках, скверах, садах і палісадниках - і не тішитись ними було неможливо. І хоч надворі вже незаперечна осінь, в дитсадку ще не всі пелюстки обсипались, не всі троянди відцвіли, а осінь так пахне яблуками і корицею, що захотілося мені вдома зранку яблучних троянд - і вони таки вдалися - із залишків тіста для піци, з трохи перепеченими хрусткими пелюсточками, крихкі - наче порцелянові - і дуже швидко зникомі.  А це вже буде на завтра - до ранкової кави, чи до кавового ранку:

Наскільки ви впевнені у собі? (тест Ліз Бурбо)

Ориґінал тут.

Свого часу цей тест і стаття перевернули з ніг на голову моє сприйняття себе. І ось нарешті я зібралася його перекласти і публікую тут. Рефлексії і роздуми на тему обовʼязково будуть пізніше. 

Впевненість у собі

Чому деякі люди значно впевненіші в собі, аніж инші? Це спадкове? Випадкове? Може, ми цього вчимося? Чи здобуваємо? Чи достатньо просто заохочувати цю впевненість? Є багато схожих запитань, що їх задають ті, кому впевнености в собі бракує.

Для початку ось тест, що допоможе вам визначити власний рівень впевнености в собі.

Оберіть одну відповідь з поданих варіянтів:

	ніколи	деколи	часто	завжди
1.       Я можу робити помилки, не засуджуючи себе за це.
2.       Я можу робити помилки і не боятися критики инших людей.
3.       Я визнаю свої страхи, слабкості та обмеження перед иншими і не боюся їхньої критики
4.       Я можу висловити конструктивну критику комусь і не боятися, що мене відкинуть
5.       Я продовжуватиму спроби, незважаючи на те, що перша не вдалася
6.       Я можу прийняти те, що ті, кого я люблю, не погоджуються зі мною, і не сумніватися в собі при цьому.
7.       Я можу визнати свої сексуальні бажання перед партнером і не боятися його/її осуду
8.       Я можу виявити страх чи слабкість перед своєю дитиною і не боятися, що мене вважатимуть поганою матірʼю/батьком
9.       Я можу легко виступати публічно
10.   Коли я чогось не розумію, то можу запитати перед кількома иншими людьми і не боятися, що мене вважатимуть неосвіченим, повільним чи дурним.
11.   Я не порівнюю себе, коли зустрічаю кращих за себе.
12.   Я роблю собі щонайменше сім компліментів в день.
13.   Я прошу про те, що я хочу
14.   Я можу добре почуватися, навіть якщо мені не вдалося показати себе так добре, як хотілося
15.   Я можу відкритися чи попросити про щось, навіть якщо майже певна, що инша людина не погодиться.
16.   Навіть якщо кохана людина каже мені «ні», я однаково знаю, що вона мене любить так само
17.   Я надаю перевагу чесності, аніж казати те, що на мою думку, инша людина хоче почути.
18.   Я не заперечую проти чесності когось близького мені, навіть якщо це щось, що мені не подобається чути
19.   Я без страху пробую щось нове, хоч і знаю , що можу не досягти успіху
20.   Я приймаю рішення без схвалення чи згоди инших людей.

Як визначити свої результати тесту:

·         Ніколи – 0 балів;

·         Деколи – 2 бали;

·         Часто – 4 бали;

·         Завжди – 5 балів.

Сума всіх балів покаже вам ваш відсоток впевнености в собі (наприклад, загалом 71 бал – 71 % впевнености).

Що ж насправді означає «бути впевненим у собі»?

Ось деякі характеристики людей, які впевнені у собі:

• ·         Вони залишаються впевнені і живуть з певністю, що все зрештою вдасться.
• ·         Вони не картають себе після невдачі.
• ·         Вони не визначають себе лише через свої досягнення.
• ·         Вони знають свою цінність і визнають, хто вони.
• ·         Вони знають, що насправді навчитися можна тільки через досвід.
• ·         Вони можуть довіритись і розкрити себе, навіть якщо инші з ними не погоджуються, тому що вони знають, що з усім погоджуватись неможливо. Більше того, вони знають, що їх можуть любити й цінувати навіть ті, хто з ними не погоджується.

Я впевнена, що найбільше бажання всіх людей – досягнути колись цього рівня впевнености в собі. То чому ж це так важко? Основна причина в кількості застарілих переконань, що ми маємо, иншими словами, в тому, що ми вивчили і в що вірили як в правду з дитинства.

Ці переконання формуються по-різному.

·         З прикладу одного чи двох батьків, які не були впевнені у собі.

·         З юности, коли нам казали, що ми не робимо нічого як треба.

·         Як наслідок досвіду, в якому ми могли розвинути комплекс неповноцінности після приниження.

·         Після догани, критики чи неприйняття за те, що зважились (посміли) бути впевненими в собі в юності.

Хоч яке походження цього переконання, що сильніше воно, то більше панує над людиною, що його має. Ефект цього переконання – ув’язнення людини в страху.

Ось кілька прикладів страхів, яких зазнають люди, яким бракує впевнености в собі:

·         Страх зайняти забагато місця, якщо дозволимо собі бути впевненим у собі, що може призвести до страху критики чи осуду за гордість, а отже страху, ЩО НАС МЕНШЕ ЛЮБИТИМУТЬ.

·         Страх прийняття рішень і нездатности їм слідувати, що може призвести до страху, що нас вважатимуть некомпетентними, а отже МЕНШЕ ЛЮБИТИМУТЬ.

·         Страх зробити помилку чи піти хибною стежкою, що також може призвести до страху критики, а отже страху, ЩО НАС МЕНШЕ ЛЮБИТИМУТЬ.

Що більше люди вірять, що впевненість у собі рівноцінна тому, що їх менше любитимуть, то менше вони будуть самі собою. Вони переконані, що брак впевнености в собі з усіма супутніми наслідками менш болючий, ніж нелюбов.

Коли наслідки нестачі впевнености в собі примушують їх страждати більше, ніж ідея, що їх не любитимуть, вони стануть готові вирішити, що їхнє переконання і їхній страх нелюбови їм більше непотрібні і для них більше не правдиві. З того моменту вони зможуть змінити своє внутрішнє ставлення.

Ми можемо виміряти рівень впевнености в собі людини через її здатність розкритися і довіритись иншим людям без страху осуду.

Як досягнути впевнености?

Розпочніть з рішення розкриватися трішки більше кожного дня. З иншого боку, важливо розрізняти, коли ми «розкриваємо себе», а коли «жаліємось» чи «хочемо когось змінити». Розкрити себе – це довіритись иншим, відкритися, говорити про себе, про те, що ми відчуваємо, не шукаючи співчуття, згоди чи схвалення в инших. Деякі люди вважають, що розповідаючи иншим про свої проблеми, вони автоматично розкривають себе. Тим не менше, часто вони розповідають з наміром змінити, чи з бажанням маніпулювати або контролювати иншу людину. Те, що вони кажуть, базується на страху. Люди, що справді довірились комусь, роблять це без страху чи прихованих мотивів.

Вирішіть для себе бути чесними завжди. Замість того, щоб брехати, не кажіть нічого, а зійдіться віч-на-віч з прихованим страхом, що не дає вам казати правду. Дозвольте собі мати цей страх, памʼятаючи, що все трансформується через прийняття.

Відкрийте себе і прийміть правди инших людей. Не забувайте, що коли ви кажете иншим людям «Я хочу правди», є велика ймовірність, що вам не сподобається те, що вони мають сказати. Перш за все, не засуджуйте їх, бо вони більше ніколи не захочуть казати вам правду. Що більше ви заохочуватимете инших довіряти вам настільки, щоб казати вам правду, яка вам не подобається, то більше впевнености в собі ви сформуєте.

Коли ви усвідомлюєте, що вам бракує впевнености в собі у якійсь сфері, дайте собі на це право, знайдіть сміливість визнати це, і ви побачите, як ваші межі розширяться.

Коли вам важко комусь довіряти, скажіть цій людині і зрозумійте, що ця недовіра базується на минулому досвіді, і що на цей момент для вас неможливо чинити по-иншому. Инша людина поважатиме вашу відвертість.

Ідіть на ризик і визнайте за собою право на невдачу, пам’ятаючи, що все – це лише досвід. Не дозволяйте «передбаченим невдачам» з минулого зупиняти вас. Вони пішли вам на користь, і у ваших силах дізнатися, як.

Не вимірюйте свою цінність своїми досягненнями, вимірюйте її тим, хто ви є. Не думайте, що ви «особливі», лише коли досягаєте очікуваних результатів. Не чекайте на результати, щоб бути щасливими. Будьте щасливі своєю творчістю весь час і в усіх сферах життя.

Ви побачите, що відновивши свою впевненість, ви знайдете внутрішню силу і ваше життя значно покращиться.

Ви відкриєтесь для достатку настільки, наскільки ви відкриті для творчости. Що більше ви творите своє життя у відповідності до своїх потреб, то більше ви розумітимете, що рухаєтесь в правильному напрямку.

Ви сформуєте більше любови до себе і таким чином більше любови до себе приваблюватимете. 

Back to school season

У моєму житті циклічність майже завжди базувалася передусім на системі освіти - вересень знаменував початок активної праці, літо - розслаблення і відпочинок. Мабуть, то не може бути по-иншому, коли велика частина твоєї родини працює в освітній сфері, а сама ти йдеш второваним шляхом садочок-школа-університет. Мені видається, що цей ритм закарбувався у мене десь на рівні спинного мозку, і я не заперечую, бо оту осінь, що сама по собі чудова, барвиста і щедра, приємніше асоціювати з початком нових справ, яскравими знайомствами, новими перспективами, аніж з повільним, хоч і ефектним згасанням. Хоч як би там було, та з появою дітей я "випала із колії", але цього року моя доця - першокласниця! Тому "back to school season" розпочато! в моєму житті знову зʼявилося регулярне прокидання від будильника, поспішне проковтування сніданку, і таке ж поливання його кавою, хаотичні пошуки потрібного одягу відповідно до погоди, яка може кардинально змінитися за ніч (які там прогнози!). Тобто ритм життя почав знову здаватися швидким, насиченим і наповненим, та на цей раз я вловила ілюзію - поспіхом зміст не замінити. І я направду не знаю, як позбавити доцю того "швидше-швидше-швидше". а заодно і себе, бо за шість років розміреного материнства я звикла смакувати життя маленькими ковточками - як добру каву. Як щось придумаю, то неодмінно напишу, а наразі мене зустрічають зранку повні ентузіязму очі і лиш ледь пожовкле листя за вікном, і навіть безглуздий поспіх не може затьмарити радости від такого нелогічного відчуття початку.

Гарного всім навчального року і барвистої теплої осени! 

Flower candy

 Чи не найбільше з усіх моїх бісерних саморобок мені подобаються намиста із обплетених намистин. Така техніка трохи приховує саму красу бісеру, його фактурність, але вироби виглядають дуже ефектно. Ці коралі чомусь нагадують мені карамельки-льодяники - може через цукровий блиск білих намистин, чи через малинові асоціяції червоних, правда в тому, що ці коралі були покликані підсолодити мені одну прикрість - понад рік тому я зробила дуже трудоємке намисто з ось таких великих намистин "в квіточку", вигуляла раз чи два, і віддала на реалізацію на Вернісаж. Хтось із ним був вкрай необережний, намисто падало на асфальт, і деякі бісеринки побились. Продавчиня зателефонувала мені і віддала те, що вціліло. Майже на всіх намистинах були побиті бісеринки, а варто сказати, що ремонтувати бісері роботи значно важче, аніж сплести нові, тому я просто зняла вцілілу червону намистину - і з неї розпочала нове намисто - таке літнє і соковите, і сонячне - зовсім не схоже на мої попередні, які всі були з елементами чорного і темно-коричневого.

П.С. Доробила я це намисто саме завдяки тій перерві "в інтернеті", про яку писала раніше - жменя "намистин-льодяників" валялась у скриньці ще з зими - бракувало всього пари і зібрати все докупи. Це я до того, як корисно буває зробити павзу :) 

чому я не люблю мандрувати

Страшно таке писати - відчуття, ніби мене зараз закидають гнилими помідорами і тухлими яйцями. Мандри в сучасному урбаністичному суспільстві стали чимось на зразок глобальної релігії, що всіх обʼєднує... Тим не менше, я не навчилась мандрувати так, щоб це полюбити... В юності я трохи поїздила-політала волею обставин і чужих рішень. Це все дало мені досвід, який можна використати як арґумент. Досвід, як то кажуть, не пропʼєш... Проте майже всі мої мандрівки були сповнені емоційної порожнечі - ніби перегляд відео на ютубі. Я також багато їздила в дитинстві - мої батьки затяті мандрівники - і добре памʼятаю блювання в транспорті мало не щоразу (мене досі захитує у всьому, крім трамваю), харчові отруєння, сверблячку по всьому тілу від укусів комарів, недоречне відчуття спраги тощо. Кажуть, труднощі забуваються... Коли вже тепер ми вирушаємо кудись із дітьми, то повертаюся я з відчуттям, що вередування взагалі не припинялось, розбиті-подряпані коліна, як навмисне, постійно здираються і гояться тижнями, комарині укуси спухають і підсаджують на протиалергічне мінімум на тиждень, до всього додаються шмарки- тандемом, червоне горло (чому ви нам знову не купуєте морозива!!!) тощо... неважко забути труднощі одно-дво-денної мандрівки, а от наступних двох тижнів - вже не так легко. Я просто мусила це написати - коли стрічка новин переповнена мандрівко-враженнями, всі безперестанку питають, куди ми їдемо, а я мрію тихенько вишивати біля вікна з горнятком кави, то відчуваю себе якоюсь неправильною. Я хочу поїхати ... кудись. Хочу, щоб мене (і двох дітей на додачу) не нудило нестерпно в машині (автобусі, потязі, тролейбусі...), щоб не заїдали комарі і мурахи, щоб діти не вередували годинами. А ще це нестерпне відчуття згаяного часу - скільки ж всього корисного можна було зробити за ці години добирань невідомо для чого. Ну справді - для чого? Якось так - вилила душу. По-доброму заздрю тим, хто легко забуває неприємності й складнощі мандрівок, кому не псують настрою довгі детальні збирання (щоб нічого не забути), хто відчуває місця серцем і вміє з ними взаємодіяти. Можливо, колись і я так навчуся... чи якось не так, але таки навчуся мандрувати.

You know the answer

 Якось сама собою утворилася ця перерва з інтернетом - з останнього дня червня і до 19 липня я не заходила у фейсбук і не перевіряла електронну пошту. І якось дивовижним чином вдалося "закрити" кілька задавнених проєктів, на які завжди бракувало часу. Серед них - вишила нарешті собі футболочку із вічною істиною від бітлів :). На схемку вже давненько натрапила в неті, точніше навіть не на схемку, а на світлину вишитої картинки - по ній і вишивала. Тепер ношу і тішуся. А робити селфі я так і не навчилася :)

Для натхнення...

Колись, коли я пробувала писати, коли з мене "лізли" вірші і просто слова, я намагалась розгадати, звідки береться цей феномен - натхнення. Тепер моє натхнення працює якось геть по-иншому, і я зовсім перестала його розуміти, та все ж деякі ознаки залишились незмінними. По-перше, мене все ще надихає праця - це коли "чим більше робиш, тим більше хочеться", тим більше всього тобі треба. По-друге - це успішний результат - коли ти бачиш на власні очі, що можеш зробити щось гарне, а ще - коли тобі про це кажуть знайомі чи незнайомі люди. Успіх надихає. І необовʼязково власний. Так само надихає краса - чи то природи, чи то людських творінь.

Ці кульчики я робила "для натхнення" одній дуже цікавій жінці. Мабуть, вона навіть не уявляє, яким великим натхненням стало для мене знайомство з нею - коротенька розмова, що розкрила мені мої ж потреби і окрилила для творчости. 

Ш-о-к-о-л-а-д

Поясніть мені хтось, якого милого посеред теплого, запашного, ягідного літа мене так дико пробило на шоколад?! Немов посеред сірої невтішної зими. Чи посеред сесії... одним словом, поки всі нормальні люди запихаються полуницями й черешнями, я додому без чоколяди не повертаюсь, і ніби того мало - у щоденному стравописі чоколядові пляцки, тістечка, коржики і печивка. Всесвіт завжди особливо чуйно реагує саме на мої найбезглуздіші потреби й бажання - як підтвердження тому - моя недавня знахідка на секонді:

Тепер я вживаю шоколад ще й в друкованому вигляді :)

Другі...

 На цей раз у мене червоно-чорні метелики "по діягоналі", із теракотовим тільцем і вусиками з чорного дротика. Була підозра, що вусики заплутуватимуться у волоссі, але не справдилась. Метелики люблені і вигуляні вже кілька разів, планую зробити їх ще й в инших кольорах. І взагалі, то тільки початок, бо моя душа прагне легкости, а саме її символізують метелики, як сказала моя нова цікава знайома. 

Крильця, пляцок з коробки і вуличні знайомства

 Ось я й доплела "крильця метелика". Насправді це два метелики, які сидять боком, а якщо зовсім точно, то висять собі на вухах. Я вже давно вимріювала собі ці кульчики, і от нарешті зробила. вони вийшли трохи більші й важчі, ніж мені б хотілося, але цілком "носибельні". Саме завдяки їм у моєму житті відбулося ще одне цікаве знайомство із категорії "і як це ми ще досі у Львові не були знайомі", саме завдяки їм я згадала собі, як це - знайомитись на вулиці, і з цієї самої причини на моєму компʼютері "поселилася" папочка "метелики", яка активно схемками до плетення і вишивання, вимріюється чорна сукня з великим метеликом, а в душі зароджується довгоочікувана легкість. Ось така історія одних кульчиків...

Пляцок - це вже цілком инша історія. Він приїхав до мене з Італії як гостинець від куми, хоч сам і німецького походження. Це пляцок з коробки з тієї ж категорії, що й зупа з сокири - до нього не треба було додавати хіба борошна, цукру й розпушувача, а все решта - масло, яйця, сир - довелося брати з холодильника. Вийшов смачний, зник непомітно, як і більшість випічки в цьому домі :)

А в мене кіт "повісився"

Шанувальники мультиків "Simon's cat" мене зрозуміють!