Смакує до кави - 15. Мрія глобально

Почну банально - я маю мрію, і мрія моя проста і приземлена - автомобіль для нашої сім'ї, але якщо брати глобально, то мрію я про Tesla Model X. Часом я бачу, як така машинка заряджається на вулиці Січових стрільців біля універу Франка, дивлюсь на неї і тішуся, і якось мені зовсім не заздрісно і не прикро, що хтось її має, а я ні. Я просто собі дивлюся і тішуся, а моя мрія спонукає мене шукати і вивчати весь асоціятивний ряд (і зовсім не спонукає посилено заробляти гроші, як не дивно!). Ну і ще до відповідних досліджень мене спонукають мої хлопці - чоловік і син - яких надзвичайно цікавить фізика, дослідження, передові технології та закони Всесвіту. Мої відповідні зацікавлення вже давно не таємниця для тих, хто близько, тож не дивно, що бібліотекарка порадила мені цей біографічний нарис! Книжка надзвичайно цікава, стимулює роботу мозку, я б сказала, підсилює практичний інтерес, та й взагалі мотивує. Читається на одному диханні. На завданнях і запитаннях після кожного розділу доводиться пригальмовувати, але вони дуже допомагали мені розуміти, чи не втратили діти "нитки оповіді"(Я читала їм книжку на сон після того, як прочитала для себе "до кави"), хоча деколи я їх (запитання і завдання) ігнорувала. як я вже написала - книжка (як і кава) чудово бадьорить і мотивує. Вона подарувала мені наснагу випробувати давно приглянутий рецепт домашнього плавленого сиру, який виявився цілковитим провалом! Як і багато що в житті - провал виявився не таким вже й однозначним! Бо коли я вирішила, щоб хоч частково врятувати затрачені продукти, спекти з невдалого сиру тістечка, то вийшли вони якісь аж нереально смачні й ніжні! Я скористалася звичним і улюбленим рецептом (сиру - скільки є, масла - скільки не шкода, борошна - скільки вбере, і трошки порошку до печива або соди; замісити, розтачати тонко, вирізати квадрати, змастити яйцем і посипати цукром: пекти до золотистого при 180г радусів), замість сиру використавши дивну солено-пряну масу з невдалого експерименту. Такими смачними ці тістечка в мене ще не вдавались! 

Книжка в кінці містить тизер - початок із біографічної оповіді про Стіва Джобса, який теж гарно читається і спонукає продовжити читання, а проте ставити в один ряд Теслу і Джобса мені видається блюзнірством! Як на те пішло, Джобсу більше пасувало б сусідство з Едісоном! 

Футболки і малювання, або хвіст комети

Якось так склалося, що мої творчі задуми "затягуються" із втіленням, і чим довше вони затягуються, тим довший у них "хвіст". Що я маю на увазі? Ну наприклад, таке - придумала я вишивати осінні листочки (то давнє - років шість тому так час марнувала!), задумала зробити три - перший вишила і взялася хвалитися (ну як без того - позитивні відгуки мене живлять), а тут мама - ой, у співробітниці День народження, треба прикольну листівку - зроби з таким листочком, і сама вже - і подрузі б зробити, і так далі - а задуманий триптих відкладається на невідомо скільки. От цього разу в мене таке з розмальованими футболочками - до початкового задуму "для себе і донечок" майже одразу додалося "Коханому чоловікові й синочкові", а тут мама побачила - "і мені щось таке!", а тут в куми День народження, і повна відсутність ідей змістовного подарунку, і зразу "а чому б і ні?", і смикнуло спитати брата "а що тобі на ДН?" - і відповідь "Розмалюй мені футболку". Ось тобі й +3 до задуманих 5 початково! Мама отримала чорну футболку із блакитним мереживним метеликом на спині, і трьома мальованими метеликами попереду внизу збоку, брат отримав мальованого кота, а кума - вільну спальну сорочку з мереживною кицею на спині і мальованою з бантиком попереду. І чесно кажучи, хоч я бачу всі недоліки своїх "творчих втілень" - і неакуратність, і відсутність симетрії тощо, - а проте я надзвичайно тішуся результатом! Ці всі футболочки направду стали моїми найбільшими досягненнями цього літа, і хоч вже перевалило за середину осени, і в моєї осени - нові справи і нові втілення, - а проте справи літа досі мене тішать і надихають!

Смакує до кави - 14. Дивовижі

1- Люблю, коли в моєму житті трапляються дивовижі, коли я маю здатність "зувидіти диво", бачу яскраві підказки всесвіту щодо того, чи правильно я чиню. І нехай це висловлювання "відгонить" якоюсь езотерикою, десь у глибині душі я вірю в магію не менше, ніж у квантову фізику, а вже якщо перенестись думками до часів, коли поняття фізики було мені зовсім невідоме, то твори Джоан Ролінґ прирівнялися б до часописів та літописів, і взагалі документального читва. Якби я їх тоді читала...

2- Вже якось писала про те, що братові подарунки мене довгенько тішитимуть - і то правда, я ще й близько не прочитала того, що він надарував мені на День народження.

3- Останні зо два тижні мені до кави не смакувало печиво, ані книжки, ані сама кава не смакувала - через постійний стрес і похмурі очікування щодо завершення літніх канікул і початку навчального року (я вам зізнаюсь, що бути мамою двох школярів чи не складніше емоційно, ніж ученицею-відмінницею). І не те, щоб ці очікування мене відпустили чи розвіялись - просто я навчилася з ними жити.

4- І мені знову смакує кава! Що дуже тішить :) Хочеться якось структурувати свій побут, тому я пишу з цими дивними цифрами. Хочеться чогось правдивого, і водночас незвичного, тому я прочитала "Фантастичні звірі...", а разом з ними "висмакувала" новий абсолютно дивовижний рецепт мигдалевих тістечок.

5- Хто за рецептом - вам сюди: змішати в посудині 400 грамів рисового борошна, 400 г цукру і 200 г меленого мигдалю. Збити з дрібкою соли шість холодних білків, продовжити збивати, додаючи суху суміш, аж доки все буде рівномірно вимішане. Залишити на пів години, а потім знову збити впродовж кількох хвилин. Викласти чайною ложечкою на бритванку, трішки "розплющити" і прикрасити мигдалевим горішком. Випікати в розігрітій духовці при 180 градусів до золотистого кольору (десь хвилин 15). Підказка - мабуть, варто використовувати силіконовий килимок - до пергаменту пригорає немилосердно. 

6- Так, так, в цьому печиві ані пшеничного борошна, ані розпушувача, і таки трохи забагато цукру (врахую на майбутнє), воно нереально смачне, і дуже симпатичне, а ще - воно нове! Це новий вдалий рецепт у моєму стравописі, і нехай він не стане повсякденним, але випробовувати його було цікаво, а смакувати з кавою - ще цікавіше!

7- І книжка про це ж -  навряд чи я віритиму в гіпогрифів, готуючи нашвидкуруч сніданок, чи перейматимусь охороною драконів, перевіряючи домашку! Але мені потрібен цей час на драконів, на каву, на "просто посидіти", а деколи на "зупинитись і озирнутись"  - і ця книжка, написана в стилі енциклопедії дала мені цей час, і натхнення на випробування, і примирила мене з моїми страхами.

І моя реальність стала трошки дивовижнішою!

Хлопці - matching look

Цього літа я вкотре намагаюся вивчити цей урок - що на все потрібен час, що втілити задумане буває не так швидко, як собі задумалось :) І вкотре переконуюся, що запам'ятати це і змиритися з цим ой як непросто! Ну, але зрештою - хоч і за кілька днів до кінця літа, але мої хлопці (чоловік і син) таки отримали свої парні футболки, - чим я дуже тішуся. Ось такі вони - чорні із намальованими по трафарету зеленими роверками, вже вигуляні. В процесі оздоблення - ще дві футболки, на цей раз не парні, але на цьому я хочу цю історію примусово припинити - набридло! І взагалі хочу із своєю творчістю, хендмейд-задумами, і матеріялами трохи розгребтися, бо воно вже на мене тисне, забирає багато часу - якого вільного й так мало, і багато простору, якого ще менше! Я вчуся відмовлятись і позбуватись - і перша на черзі - велика коробка різноманітних тканинок і обрізків, я собі даю слово ще трішки із них помайструвати, а решту без жалю винести (хоч насправді не вірю, що без жалю вдасться). Ну, скажімо... до кінця вересня!Крапка.

Смакує до кави - 13. Епопея з ватрушками

Якось непомітно на прогулянці ми пропустили обід - і купили в магазині ватрушки. А треба сказати, що я вже й не пригадувала, коли востаннє їла ватрушку - мабуть, ще студенткою! А Олесь мене питає: "Мамо, а ти вмієш ватрушки пекти?" От я й задумалась - а чи вмію? Намагалась шукати рецепт в інтернеті, тільки настрій собі зіпсувала - то якась дурня, то російською, то три поверхи реклами. Плюнула, і пішла читати книжку з бібліотеки! До слова - в бібліотеках зараз повно класних книжок, нових, сучасних - і централізовано закуповують, місто виділяє кошти, і бібліотекарі самі із зароблених на ярмарках коштів купують - і це дуже класно, не обов'язково по якусь цікаву новинку йти до крамниці. А проте є й такі читачі, що приносять в бібліотеку "захом'ячені" запаси із книжкових барахолок і секондів - і їм я особливо вдячна, адже там трапляються справжні скарби! На твори Жаклін Вілсон я підсіла вже кілька років тому, і тут вже не раз про це писала, є гарні українські переклади її книжок, але мені вона дуже "смачно" читається в ориґіналі - тож коли серед англомовних книжечок мені трапилася оця - "Дівчата під тиском", я надзвичайно втішилася, хоч і не знала, коли знайду на неї час. Ну що ж, час знайшовся, коли не знайшлося вдалого рецепту на ватрушки :); взялась я за читання, книжка підіймає деякі важливі підліткові проблеми, зокрема, і пов'язані з харчуванням, я автоматично захотіла кави, а тоді аж розсердилась на себе - ну справді, що я - пиріжків не пекла?! І замісила дріжджове тісто без будь-якого рецепту і відмірювань - борошно, кілька яєць, трохи масла, розведені в теплому молоці "живі" дріжджі, ванільний цукор, і трохи рому вкінці - щоб швидко не черствіло. Ще з годинку почитала, потім зробила начинку (як на бубланіну - грам 700 сиру, пів склянки цукру, 1 яйце, 2 столові ложки крохмалю - все збити міксером). Найбільше мені сподобалося формувати ватрушки - вирізати кружечки півлітровою банкою, дати хвилин 10 підійти, скляночкою із "опуклим" денцем протиснути ямку, заповнити її сиром, і вже суцільно і начинку і тісто по краях змастити скалапуцьканим яйцем. А ще за годину я вже насолоджувалася гарною книжкою з кавою і смачнющими свіжими ватрушками! 

Та книжка знову нагадала таку складну відповідь - полюбити себе, це те, що треба передусім, і це далеко не просто! Попри легке і швидке прочитання, попри виразне спрямування на підліткову авдиторію, ця книжка нагадала мені, що в кожного своя битва, а ще - наші особистісні битви в підлітковому віці не закінчуються! Тоді все тільки починається...

Троє дівчат - matching look

Я вже давно таке обдумувала - футболочки, щоб одягнутися з донечками в одному стилі! Звісно, була ідея і про сукеночки, але зважаючи на нестачу кравецьких навичок і часу в мене, а також на бажання зробити цей проєкт самотужки з діточками, ідею суконь відкинули - літо б скінчилось швидше, ніж ми б закінчили! але футболочки з метеликами готові, вигуляні, а я неймовірно рада тому, особливо мене тішать мереживні метелики на спинках - це була основа мого задуму! в планах ще "matching look" для наших хлопців - і слабка надія встигнути з цим до кінця літа!

Смакує до кави - 12. Тиск понеділка

Понеділок здійснює на мене тиск. Я його відчуваю майже щотижня. Після вихідних ніби хтось зобов'язує кинутися з головою "у вир діяльности" - починаючи від дрібниць на кшталт поприбирати й наготувати їсти, і закінчуючи глобальними ідеями знайти роботу чи переїхати в инше місто. І от якраз цей "понеділковий тиск" продуктивності не сприяє - він примушує кидатись від справи до справи, не довівши жодну до кінця, а потім в розпачі й знесиленні падати на ліжко. Деколи, як от цього тижня, від цього тиску буває важко відкараскатися аж до ... четверга. Ну але зрештою здоровий глузд перемагає, і життя йде звичною колією - це у тому випадку, коли є та колія, напрацьована обставинами і тим же ж здоровим глуздом. в будь-якому разі, до таких "психологічних штормів" у мене випробувані засоби - добра книжка, добра кава, добрий пляцок. У кінці червня я мала День народження - так буває щороку, - і хоч святкувала я його у дуже вузькому колі, подарунки отримала від ширшого (це так має бути, що мене мучить провина за всі ті незапропоновані друзям і знайомим тортики?). На світлині три з приємних і актуальних подарунків - книжка, кава і горнятко. Брат надарував мені цілу купу книжок, тож мені ще надовго вистачить чим смакувати до кави, і писати сюди свої враження... Як помітно вже із заголовка, у цьому дописі я вирішила трохи відступити від шаблону, але хай вас не бентежить "неоковирне узбіччя" - це все про теж :) Книжка "Морт" Террі Пратчета виявилася дуже актуальним для мене фентезі - це коли хочеться часом втекти у якийсь инший світ, де все приблизно так само, але ніби трошки цікавіше. Сюжет захопливий, персонажі "живі", але найбільше посмакував мені не сюжет і не персонажі, а тонкий гумор, стьоб, що прозирає в кожному рядочку, ну і - дуже "смачний" переклад. Книжка розтягнулась на пару днів, позаяк питання часу ніхто не скасовував, хоч як вірити цій книжці - воно дуже відносне. насамкінець хотілося якогось драматичнішого завершення, але не треба забувати, що книжка перша з циклу, тож вбивати забагато персонажів було б недоцільно. Ну і кондитерська складова у мене сьогодні буде вкрай неповна - бо вчергове писати рецепт перевертанця я не хочу - він вже десь тут є, а сезон чорниць закінчився так немилосердно раптово, що я не встигла ними наїстися - від чого мені прикро! Смачної вам книжки, бадьорої кави, і нехай вас знаходять потрібні подарунки!

Смакує до кави - 11

Як же ж мені треба була ця книжка! Зазвичай до кави я читаю цілком або майже дорослі книжки, і цю я таки починала в якості "вечірньої казки" дітям - але вона виявилася тим віконцем у спокій, якого мені так бракувало! Позбавлена моралізаторства, приправлена небезпечними пригодами і в міру казковими істотами - такими в міру казковими, що здається - досить глянути з вікна ненароком - а вони тут як тут! Книжка виявилася смачна, насичена, і як торт - багатошарова. Саме тому, після чергового "вечірнього розділу" я пішла опівночі пекти не пляцок чи кексики, а таки справжній повноцінний торт, перепис якого в мене під дивним заголовком "Не-спартак".  Торт таки нагадує спартак і смаком і приготуванням, але далеко не такий складний! Отож, потрібно:

65 грамів масла
3 столові ложки какао
3 яйця
1 склянка цукру
2 столові ложки меду
2 чайні ложки соди, погашеної оцтом

Збити білки з цукром, додати жовтки, мед, розтоплений з маслом і какао, поставити все на водяну баню, продовжуючи збивати десь дві хвилини. Вистудити, додати борошно і соду та замісити лівке як на вареники тісто. спекти 3-4 коржі (в мене виходить навіть 5), перемастити заварним кремом (чесно кажучи, в рецепті був свій рецепт крему, але мені він не сподобався, тож він у мене не зберігся). 

Цей торт просякає швидко, тож його спокійно можна пекти зранку на вечірню гостину, або звечора до ранкової кави - що я й зробила, подавшись опівночі на кухню. Розтачуючи коржі, дуже гарно думається про книжку, і розглядається те, що вона піднімає з глибини - а хороша книжка завжди підіймає з глибин щось неочікуване - наприклад, що можна сердитись на людину, і водночас дуже її любити! Що деколи слова зайві, але водночас без них не обійтися - і від цього мулько й незручно. Що дехто невиправний, але якщо є любов, то це треба прийняти і ...йти своїм шляхом, що "неможливо остерігатися не впасти в річку далеко від річки"! 

Книжка вже давно в бібліотеці, а торт з'їдено, але робота в голові і в серці триває - на цю сходинку мені ще лізти й тягнутися, а здавалося б - дитяча пригодницька повість!

Смакує до кави - 10

Деколи достатньо просто млинців, а часом млинці - це саме те, чого дуже хочеться. Останнім часом у мене стирається різниця між дитячими і дорослими книжками, думаю, це триватиме паралельно із дорослішанням моїх дітей. Проте, цю книжку я б не рекомендувала до 12-ти, і навпаки - з 14-ти ввела б в обов'язкову програму. Проблема батьківської незрілости виникає в сучасному суспільстві все частіше, і що з цього найбільше турбує мене - якими виростуть ті діти, які змаленька мусили опікуватися власними мамами й татами, не готовими брати на себе відповідальність чи не здатними торувати просту дорогу в житті. Попри купу недочитаного на поличці, до кави мені потрібні були саме млинці - простий рецепт (пів мисочки борошна, дві столові ложки цукру, одна чайна порошку до печива, два яйця і пів літра йогурту, кефіру чи кислого молока - зрештою, кожен має свій улюблений рецепт "швидких млинців"). Книжки Жаклін Вілсон такі є - читаються швидко і легко, але завжди дають поживу для роздумів. Один вечір, пообідня кава з млинцями, майстерно написана і непогано перекладена книжка - і моя тривожна інфантильність вже не здається аж такою проблемою, адже щоб бути хорошою мамою, не конче бути завжди "стандартно мамцюватою", можна залишатися собою і разом шукати спільний шлях - бо діти хоч і маленькі - вони велика підтримка і надійні орієнтири, вони ті, хто вчить нас безумовної любови і всіляких веселих вар'яцтв :) 

Смакує до кави - 9

Цю книжечку я запримітила ще три роки тому, коли сама працювала в бібліотеці. Не знаю, чому так довго не наважувалася її взяти... Поезія має дивні властивості - вона ніби концентрат, її неможливо "вживати" великими порціями. Що ж до цієї збірки - то вона вражає не лише віршами, а й неймовірним оформленням, ілюстраціями, а мене заінтригувала передусім назвою... "Гербарій"... Це ніби фотоальбом, "чарівне пуделко", шухлядка в бюрку з вижовклими листами... Зрештою, я відчула, що дозріла не лише до ніякового споглядання, а й до прочитання цієї книжечки, і побігла по неї в бібліотеку. А щойно прочитала кілька рядків - відклала, і взялася за тістечка - тістечка, що попри напозір простий рецепт, належать у мене до категорії "витребеньок". Тістечка, що однозначно засоціювалися в мене з поезіями Яна Твардовського - зі смаком літніх ягід, лісових трав, духмяного чаю і розрадної, легкої самоти - не тієї, що гнітить і тисне, а такої, що живить і відновлює, розраджує втомлену душу. Тістечка називаються "Каштанчики", і їх ще колись у моєму дитинстві пекла мамина сестра, я їх дуже любила, але довго не могла знайти рецепт, а потім знайшла в кулінарній книжці, де вони були подовгасті і з назвою "Батончики" - такий різновид мені сподобався менше, тож форму й назву я повернула звичні. Щоб їх спекти, потрібно просіяти три склянки борошна, натерти до них 250 грамів масла, продусити крізь ситечко три або чотири варені охолоджені жовтки, додати одну столову ложку оцту й одну столову ложку води, і замісити тісто. З тіста сформувати кульки завбільшки з великий каштан і пекти в розігрітій духовці до золотистого кольору. Гарячі кульки обкатуляти в суміші цукрової пудри й какао і вистудити на тарілці. Ці тістечка більше схожі на цукерки і чудово смакують з кавою і невеликими можна неримованими віршами - такими, в яких зміст більший і важливіший, ніж форма, в яких зашифровані шляхи праведників і муки совісти, бездонні тривоги материнства і його ж невичерпні втіхи... Одним словом, читайте поезію, печіть тістечка, діліться собою - і маючи хвилинку на каву, на перепочинок - відчуйте в своєму житті смак, що відновить ваші сили і живитиме далі в дорозі!  

Моя домашня майстерня іграшок 2 - Великодні кролики

Часом у мене такий колючо-дратівливий настрій, що аж самій себе зачіпати страшно. І чим більше корисного я роблю, чим активніший спосіб життя веду - тим вищий рівень агресії в мене. Але в такому настрої я ніколи не беруся за забавки - їх я шию у найбільш мирному зі своїх втілень - і не тому, що так вирішила, а просто по-иншому не виходить. Шити м'якенькі забавки - то в мене мрія з дитинства, я просто довго не вірила, що мені може вдатися щось гарненьке. І я тут не на компліменти напрошуюсь, просто важливо не ставити собі надскладних завдань і вчитися поступово - я це зрозуміла, і перестала боятись пробувати! А гарну цяцю можна пошити навіть із двох клаптиків тканини - саме так пошиті оті два зайчики з бантиками. А зайчик з білим животиком стоїть завдяки хвостику-помпончику:

Ці забавки стали для мене цьогоріч чи не єдиним атрибутом передвеликоднього настрою - ані на писанки, ані на генеральне прибирання я так і не зібралася. Але що мене найбільше втішило, це те, що без будь-яких спонукань і заохочень до мого шиття приєдналася Дзвінка, і самотужки пошила трьох вуханчиків (отут я відчула справжню материнську радість і гордість):

Смакує до кави - 8

В цю книжку хотілося зануритись, відкинувши зимну вітряну реальність, загорнутися як у теплу овечу шкуру, повірити в доцільність боротьби, відшукати в собі оті слова "Пісні Єдиної", які ствердять віру у здійснення - здійснення того задуму, що наразі примарний і прихований, більше невідомий, аніж відкритий, більше таємний, аніж відвертий. Стати трішки Чарівницею - якраз настільки, щоб відчувати свою спроможність, але не перестати бути Дуже Людиною, передусім людиною, жінкою, мамою. Одним словом, ця книжка стала для мене більше, ніж текстом, а цілою низкою дверей, переходів і порталів; вона смакувала сушеними корінцями, джерельною водою і вогкістю печери. Вона потребувала якогось небуденного рецепту, і зрештою, такий знайшовся - в одній із моїх книжок-знахідок із секонд-хенду під назвою flapjacks - ґуґл-перекладач подає переклад "оладки"(нічого спільного з оладками чи млинцями цей рецепт не має!), улюблений двотомник наводить ще варіянт "коржики" - і цей мені підходить значно краще, бо печивка хрумкі та крихкі. Є в багатьох мені привабливих рецептах з англійських книжечок складник, який я не знаю де роздобути чи чим замінити - це golden syrup. Якщо ви знаєте, де це чудо в нас продається - буду дуже вдячна за підказку! Отож, рецепт:

3 столові ложки цукру,

3 столові ложки штучного меду (ним я замінила той сироп)

115 грамів масла

розігріти в мисці доки масло розтопиться. Додати 175 грамів дрібних вівсяних пластівців і вимішати до однорідности. Викласти масу у застелену пергаментом бритванку і розрівняти рівномірно лопаткою чи пласким ножем. Пекти при 160 градусів до золотистого кольору, ще теплий "корж" нарізати гострим ножем на прямокутнички і вистудити на металевій решітці. Я пекла за цим рецептом вже двічі - перший раз ще з кокосовою стружкою і сухофруктами - результат у будь-якому разу дуже смачний, але надзвичайно крихкий - вирізати й викласти рівні прямокутники було дуже складно. Але смачно їсти навіть крихти :) Ложкою!

Ориґінал рецепту - звідси:

Смакує до кави - 7

Часом книжка є лише тим, чим вона є. У моєму досвіді таке трапляється рідко, зазвичай книжка виявляється вдало замаскованим входом до таємничих катакомб і паралельних світів, такою собі машиною часу, фіксатором особистих перетворень і каталізатором несподіваних психологічних реакцій (так-так, ви праві - я конкретна книжкова наркоманка, від читання мене добряче штормить!). Але часом книжка як фільм - і то не артхаус, - а такий собі бойовичок-блокбастер із захопливим сюжетом, стрімким розвитком подій, добрими й поганими героями, і обов'язково - хепіендом. Колись у моєму читацькому стравописі переважали саме такі книжки, тож коли мама сказала, що це детектив (а саме вона притягла цю книжку з бібліотеки), я вирішила для різноманітности згадати юність і почитати, попри те, що мене неймовірно лякала обкладинка (я навіть виносила книжку з кімнати на ніч і накривала рушничком, щоб випадково не наткнутись на неї зором). Замість одного вечора книжка читалась три - але не через затягнутість сюжету, а через брак вільного часу на читання, і була тим, чим і мала бути - гостросюжетним шпигунським детективом. Зрештою, свою функцію вона виконала - нагадала про радощі тихого сімейного життя, випічки й вишивання, про втіху спати без протигазу (саме так), і легко втілювану радість від кави зі свіжими рогаликами - які я одразу ж побігла пекти (рецепт є вже у цьому дописі - щоправда, я тепер замість маргарину використовую масло - у трохи меншій кількості, ніж маргарин, а молока даю трохи більше - так тісто виходить пухкіше). Часом все просто - і не треба нічого ускладнювати, взагалі простоту в житті треба цінувати - її складно підробити, вона зазвичай справжня. Отаке...

Кероладки до ранкової кави

Як же ж мені хочеться тепла! М'якого і всеохопного... Я так сподівалася, що то вже остаточно буде весна (знала, що зарано, а проте, таки сподівалася), зусиллями придушувала бажання щонайшвидше сховати зимовий одяг і черевики, помити вікно... Я страшенно люблю зиму - ковзани, сніжки, пухкий та іскристий сніг. Люблю зиму морозну й люту, а не розквецяну по асфальту, але тепер я справді хочу тепла, не хочу вбиратись як капуста на кожну прогулянку - і ще багато таких дрібничок! але цей пост мав бути не про весну, тепло чи лахи! Ця пора міжсезоння несе багато випробувань - і серед них - харчові обмеження: овочі, що зберігалися всю зиму, втратили і вигляд, і смак, і підозрюю - більшість корисних речовин. Сухофрукти, горішки, пластикові апельсини й банани з супермаркету - я рада, що все це є, але ну справді. ви ж розумієте! Я часом не стримуюсь і купую якийсь пучок кропу чи помідора, але це справи не вирішує, пророщуванням зерен займатись не хочу - чогось мені для цього бракує. Та я дуже люблю урізноманітнювати наш щоденний стравопис всілякими веганськими і сироїдними рецептами, особливо в таку пору, коли хочеться невідомо чого - печеного леду, як казала моя прабабця. Керолад робила вперше - розтопила на водяній бані масло какао (його я купляла вдруге - з теплим молоком воно непогано помагає від кашлю), потроху домішувала туди кероб, додала чайну ложечку меду (але можна було не додавати, бо кероб і так дуже солодкий), у силіконові формочки наскладала волоських горішків великими шматочками і посіченої кураги - це був такий собі наповнювач, бо масло какао - недешевий смаколик. Що вам сказати? Я в зохопленні, дітям сподобалось, мама сказала, що їй замасне з маслом какао, а чоловік не надто любить кероб. До кави смакує фантастично! Приємної всім весни :)

Смакує до кави - 6

Що я знаю точно - у цьому поєднанні я не помилилася! Цей рецепт, як і книжки Винничука, - завжди виправдовує позитивні очікування! Цей пляцок у моєму переписі називається "шоколадний бісквіт", і пекти щось таке просте у виконанні до книжки Винничука, твори якого рясніють кулінарними витребеньками, перекладанцями, тістечками зі шкварок тощо, мені було трохи навіть совісно, але я хотіла саме цього! Мені здається, справа в тому, що мені цей пляцок не може не смакувати - як і твори пана Юрка. "Лютеція" мала стати книжкою на вечір, але розтягнулась на три - ех, де ті часи "запійного" читання моєї юности! Але тут справа не лише в тому, що були инші справи й клопоти, ні - книжка, до всього, виявилась не така "гладенька", як я собі очікувала - часом вона перекликається з "Дівами ночі", а часом із "Весняні ігри в осінніх садах", але часом нитка захоплення сюжетом уривається, а та містика, якою вона пронизана наскрізь, розкривається до розуміння аж в самому кінці. Часом книжка  нагадує публіцистику, а не літературу, але хто сказав, що мусить бути межа? Вона смакує з  міцною кавою і насиченою фактурою темного солодкого шоколадного тіста - насиченою, бо вийшов мені із пляцком кумедний трафунок, який його, проте, не зіпсував, а просто трохи "виінакшив" - коли я вийняла пухкий і ще теплий бісквіт з бритванки і зрізала ледь підгорілий вершок, то конче захотіла на ньому білу поливку. З цією метою я розтопила білу пористу шоколадку, а коли полила нею пляцок, то він увібрав розтоплений шоколад без сліду, як губка! Тож я його присипала зверху пудрою, вийшов дуже солодкий, але смачний - зрештою, він якнайкраще пасував до наповненої "полуничкою" книжки :) . 

Тримайте рецепт, кому захотілося пляцка - кому ж захотілося книжки, мусите шукати деінде, бо ця книжка, то подарунок моєї мами бабусі - і вже поїхала в Карпати!

Тож, "Шоколадний бісквіт" :

250 г цукру

6 яєць

100 г борошна

50 г какао

150 г масла

2 ч.л. розпушувача

Збити яйця з цукром до кремового стану, додати поступово просіяне борошно з какао і порошком до печива (розпушувачем), масло (якщо взяти м'яке масло кімнатної температури, бісквіт вийде сухий і пухкий, а якщо взяти розтоплене охолоджене - то буде вогкий і пружний, трохи менше підросте, - але смачний в обох випадках.) Змастити маслом і посипати борошном чи сухариками вистелену пергаментом бритванку (через велику кількість цукру пляцок сильно прилипає і часто підгорає), пекти при 160-180 градусів до сухого сірничка. 

Вихідні. Психотерапія

Той жахливий грип дався мені чути на нервах! я така втомлена і дратівлива, що часом самій собі страшно! Дітей буває аж шкода часом... Добре, що є перевірена психотерапія... хоча, чесно зізнаюся - зараз навіть вона не завжди допомагає. На минулому тижні вибралась на Привокзальний, де опріч иншого, збиралась купити собі нарешті нитки для гачкування (то моя найновіша втіха, а таких, як треба, ниток, я собі ще не організувала). На цілому базарі, наблукавшись, я ниток не знайшла, тож задля моральної компенсації, придбала собі чергові силіконові формочки - нарешті у вигляді класичних кексиків - давно такі хотіла. На світлині - пісочні тарталетки з нових формочок - із кокосовою стружкою та запеченим збитим білком, із чорницями, із чорносливом і збитою сметанкою...

EnglishForKids або швець без чобіт

Я довго  займалась репетиторством з англійської і часом з німецької і завжди собі думала, що мої діти вже змалечку легко розумітимуть англійську, в мене була купа творчих задумок як то з ними вчити легко й без напруження - як в тій історії: "Я була ідеальною мамою і чудово вміла виховувати дітей, а потім у мене народилися власні". Одним словом, я це все до то, що часу на навчання власних дітей чомусь знаходиться дуже мало. Я ще сподівалася, що його стане більше з народженням Руточки, коли я не працюватиму, ну але ... максимум, на що мене вистачає - це перевірити домашку, ну або допомогти з якимось творчим завданням. Останнє для мене особливо цінне, бо я добре пам'ятаю, що саме творчі проєкти забезпечували мені основну мотивацію у навчанні в школі. Нещодавно Дзвіночці в школі задали написати про те, що вона їсть впродовж дня, і гарно це оформити. Ми витратили цілий день, але результатом дуже тішились обидві, а лексичний матеріял без зусиль гарно запам'ятався, тож ловіть ідею, може, комусь буде у нагоді :

Грип. Слінгонамисто

Лютий почався лютим грипом. Перехворіли ми всі п'ятеро і досі ще трохи дошмаркуємо. Всі книжки перечитано (окрім одного довгобуду, про який окрема розмова) - під грип вони всі смакували як трава, квадратіла голова, десь на середині виявила, що "Дівчинка на кулі" вже читана-перечитана, від "бавимося разом" залишився якийсь неприємний присмак на язиці - вже потім зрозуміла, що то переклад з російської, "Як не заплутатися в павутині" не осилили взагалі - трохи безглузда, трохи застаріла, трохи занудна, ну і не можу я називати комп'ютер "верстаком". Але один Величезний позитив у цьому був - якраз на початок хвороби прийшов замовлений набір гачків, я його освоювала як могла - виявила, що муліне до плетення надається погано, пристосувала звичайну грубу нитку для шиття і тоненьку шерстяну - тож тепер у мене (чи то в Рути?) є перше слінгонамисто! Ура! 

Здоров'я нам усім! 

Смакує до кави - 5

Відчуваю, що скоро зіб'юся з цієї нумерації, або цілком у ній заплутаюсь. Дні минають кава за кавою, книжка за книжкою, але трапляються й такі, що не знаходиться часу ні на те, ні на инше. Або знаходиться його лиш на щось таке - крихітну-мацюпусіньку книжечку-знахідку (щось у мене забагато дефісів) і якийсь супершвидкий пляцок. Йогуртовий з шоколадом, наприклад (шкода, що не сфоткала в розрізі - він так направду класно й апетитно виглядає). Має суттєвий недолік - з'їдається ще швидше, ніж готується. Щодо книжечки - коли я приперлась на привокзальний навмисне по банани, і на цілому базарі не знайшла жодного, мені конче знадобився "компенсаційний шопінг", я зайшла на секонд, і в коробці з іграшками знайшла там цю премилу книжечку - якраз для таких днів, коли часу на довге чтиво і кулінарні витребеньки бракує. А досвід показує, що мама без читанки, кави й витребеньок перетворюється на сердите і вкрай небезпечне створіння. Тож краще так, ніж ніяк - лапайте рецептик і смакуйте зі мною:

Йогуртовий пляцок з шоколадом:
150 мл йогурту
200 г борошна
2 яйця
100 г цукру
1 ч.л. розпушувача
100 мл олії
100 г шоколаду
2 середні фрукти (яблука, банани, груші або їх поєднання)
все вимішати (шоколад і фрукти кубиками), пекти при 180 градусів. Бритванку краще змастити маслом і посипати сухариками, або використати силіконову форму, бо пляцок сильно прилипає.

Смакує до кави-4

Мені треба було спекти хліб, використати печеного гарбуза і взагалі була купа справ! але ж ця книжка - вона привабила мене назвою і позірною легкістю. Одразу скажу - в ній нічогісінько про котів - коти лише в назві! В ній чудовий гумор - легкий, яскравий, із присмаком прованських трав. До неї смакувала неміцна чорна кава і хлібні палички з розмарином. Я просто мусила спекти ті палички! Забігаючи наперед скажу, що книжка дуже зручно читалася поміж закладками випічки, тож вийшли не лише палички, а набагато більше - окрім хліба, бо на хлібопічці справжній склад коробочок! Отож - хлібні палички (смакують до зупки, кави, легких романів та дотепних серіалів - про Холістичне детективне агентство Дірка Джентлі, наприклад):

500 г борошна

1 чайна ложка цукру

2 чайні ложки соли (краще морської)

чубна чайна ложка швидкодіючих дріжджів

2 столові ложки оливкової олії

300 мл теплої води

розмарин (або груба сіль, суміш трав, кмин)

Просіяти в миску борошно, додати цукор, сіль, дріжджі, вимішати, побризкати олією, замісити еластичне тісто, потроху додаючи воду, сформувати кульку і залишити в теплому місці приблизно на годину або доки збільшиться в розмірі вдвічі. Сформувати палички, обкатуляти в листочках розмарину, або в грубій солі, або в кмині чи в инших травах. Пекти при 180-200 до золотистого кольору! 

Мушу зізнатись, що при позірній легкості, книжка залишила в мені зачіпки й запитання, на які я досі шукаю відповідь, Вона досі не відпустила мене. Це дивно, ми отримуємо подарунки там, де не очікуємо. Мабуть, в тому і є основна приваба життя!

Кексикова книжка

Питання стояло так - чи можу я собі дозволити каву о восьмій вечора зі свіжоспеченим рогаликом (круасанчиком - сказав Олесь). Було багато причин не дозволяти - це вже четверта кава і теде... Я дозволила. З двома "круасанчиками". До біса ті свята і той український рамадан - мої омріяні і нарешті втілені сорок вісім кілограмів знову перетворилися в п'ятдесят :( . Одним словом, сіла я у фотель із кавою і зітхнула з полегшенням. Чогось мені бракує, аби насолоджуватися тими святами... Вже котрий рік я їх "переживаю". Ну і цього року пережила - звісно, не без приємних і творчих і світлих і родинних і радісних і бадьорих моментів. Та якось не було часу на них затриматись, поділитись. Оця "кексикова книжка" - задум понад місячної давности і втілення останніх днів недавноминулого року - стала подарунком чудовим дівчаткам (мамусі і двом доцям), що часто тішать мене й діточок своєю компанією й підтримкою! Спочатку була ідея подарувати формочку на кексики і саморобну листівку з улюбленим рецептом. От із цим і було важко визначитись - рецептів назбиралось на цілу "кексикову книжку". Я друкувала рецепти, Дзвінка з Олесем клеїли аплікації, Вийшло ось таке:

ось вона - моя "самодозволена" кава: